ЧАСТИНА І
НАШ ЛІТУРГІЙНИЙ РІК

Книга "Пастир" була написана в Римі, в час Климента предстоятеля Римського, по закінчені одного гоніння на християн і під час іншого; тому можна вважати, що вона написана в часи гоніння при імператорі Доміціані приблизно в 95 році. Оріген визнає автора книги за того Срму, якого вітав Ап. Павло в посланні до Римлян (16,14); Євсевій та Ієроним передають ту ж думку, що і древнє передання. В самій книзі про Єрму говориться наступне: він був родом грек, але жив у Римі; був одружений з язичницею, яка, як він сподівався, повинна була стати його сестрою в Господі. До навернення свого в християнство зазнавав падінь; по надмірній батьківській любові дозволяв своїм дітям віддаватись порокам і був наказаний їх поведінкою; дружина заставляла його терпіти неприємності; таким чином за гріхи домашніх Господь послав на нього тяжке випробування,- з багача він став бідним. Але караючи, Господь разом і милував, - на час покаяння доручив його особливій охороні Ангела. І цей Ангел, явившись йому у вигляді Пастиря, виклав йому настанови для християнського життя. Ці настанови не тільки сам брма виконував, але, згідно волі того ж Ангела, пропонує для загальної користі й іншим. Про достоїнство цієї книги Св. Афанасій відкликається так: "С й інші книги, хоча і неканонічні, але котрі отці заповідали читати початківцям у вірі і тим, що бажають отримати настанови у благочесті". "Пастир"відноситься до числа відомих християнських творів - деякі навіть доволі необдумано називають його "втраченою книгою Нового Завіту». Але ім'я того, кого Апостол народів тільки вітав у посланні, без сумніву ще не означає людину безгрішну, або без власних поглядів; самі видіння Єрми, як стан особи звичайної, не можуть бути такими важливими, якими були видіння Апостолів. В Новий Завіт "Пастир"ніколи не входив. Перший відомий нам канон Святого Письма, так званий канон Мураторіїв (по імені першовідкривача), складений близько 200 р. АР, згадував"Пастиря"з уточненням, що, так-як Єрму багато хто знав особисто, не всі вважають допустимим читати його працю в церкві (зібранні) нарівні з Свангелієм і Посланнями Апостолів. "Пастир", крім того, відрізняється доволі наївною, хоча і відвертою, христологією, що також не дозволяє ставити його нарівні з канонічними книгами. Тим не менше ця книга заслужено займає одне з головних місць серед християнської літератури і може заслужено вважатись родоначальником жанру творів Святих Отців.

Аналіз подібностей і відмінностей між 3-ма гілками хр-ва щодо питання євхаристії

 

Євхаристія

Католики

Православні

 

Визнають і Св.Письмо І Традицію

Католики

 - Транссубстанціація тобто пересуществлення ( після слів «Їжте…пийте..» хліб і вино перетв. На Тіло і кров ІХ);

- Суперечки виникли між католиками і протестантами, православні не мали до цього жодного відношення

Православні

У Євхаристії є реально присутній ІХ у вигляді вина і хліба

 

Протестанти (16 ст)

Визнають лише Св. Письмо

-          Лютерани – таке вчення щодо Євхаристії, як і в православних

-          Кальвіністи – під час Євхаристії ми лише уявляємо собі в думках, що в хлібі і вині є ІХ

-          Цвінгліани – лише символічна присутність ІХ в Літ-гії, це знову хліб і вино

 

 

Для всіх трьох гілок спільними є слова «їжте…пийте..»

До 1962 р. у римо-кат. Церкві для Причастя використов. Лише хліб. Після Ватик. Собору – знову допуск. 2 варіанти : а) хліб і вино, б)лише хліб

 

Набання Ігнатія є актуальним до сьогодні. Є лише три ступені свячення, що мають сакральне значення, а також передбачають певні обов’язки (папа, кардинал, митрополит – це лишень церковні посади)

 

 

Апологетика (2-3 ст)

 

Апологетика- твори ранньохр. Авторів, в яких вони захищали христ. доктрину, віру.

Всередині 2 століття з’являються багато авторів, що не були християнами і християнство.

КЕЛСОС – один із найбільших критиків християнства. Виступав проти монотеїзму, вважав, кожна релігія має довести своє право на існування. Він зробив такі критичні висновки:

1. як Бог може творити світ з нічого
2. образ Бога людина не в силі осягнути. Звідси – що ІХ не  міг зійти на землю.Тому, Ісус  відповідає чарівникові
3. хр-ни почитають м ертву людину
4. хр-ни є дух.обмеженими, бо не визнають грецьку філософію (яка була ідеалом мудрості, а хр-ни на початках обережно ставились до неї)
5. якщо хр-ни залучають в свої спільноти людей з найнижчих прошарків  суспільства;
6. якщо хр-ни – це бідняки, хробаки, які сперечаються про те, хто з них найбільш грішник
7. ІХ- вважають бандою розбійників, тому держава повинна переслідувати релігію !!!

 

Як наслідок, написання таких творів, зявл.  твори тих, хто намаг. довести, що ІХ – це Спаситель

 

 

Кондак 1
Обрану та увінчану діву-мученицю, невісту Христову Катерину похвальними піснями оспіваймо як преславну переможницю мучителя і премудру філософів наставницю. Ти ж, великомученице Катерино, маючи сміливість перед Господом, милостиво схилися до благопотрібних прохань тих, хто взиває до тебе:
Радуйся, Катерино, невісто Христова премудра.

Ікос 1
Рівну ангелам чистоту маючи, ти, свята діво Катерино, з ангелами Божественного осяяння сподобилася. Разом із ними Трисвяту пісню співаючи, почуй нас, що співаємо тобі на землі це:
Радуйся, чесна оселе святині; радуйся, чудесне знамення Промислу Божого, що на тобі збувся.

ПЕРЕДМОВА

Золоте полотно віри

... Хто б розказав мені про мене: як то дивовижно переплітається в мені так багато неймовірних чудових речей, як уміщається в мені одній стільки парадоксального та суперечливого; сама собі – я дивна; i кожен день відкриває мені все нові й нові таємниці в мені? Хто дуже глибоко пізнав самого себе і світ, хто жив за переконанням віри, той міг би пояснити мені, що маю з тим усім робити. Для мене на цьому відтинку життя такою людиною виявився Митрополит Андрей Шептицький.

Якось раз мене зовсім несподівано осяяла думка – упорядкувати книжечку, в якій були би думки Митрополита Андрея на кожен день року. На той момент я займалася зовсім іншими речами та ще й не українською мовою, тому ця ідея мені видалася справді зісланою з Небес. Бо, чесно кажучи, ми, пересічні вірні, далекі від його глибоких богословських розробок, не можемо вповні оцінити духовної спадщини. Адже багато святих стало такими популярними якраз завдяки збіркам афоризмів, сентенцій, притч, повчань, історій, де блискавично вражає високий рівень мислення, глибина духовного досвіду, оригінальність образного вислову.

Отож при цій нагоді я подивилась іншими очима на твори Митрополита Андрея: я шукала в них відповіді на конкретні питання, які хвилюють мене у щоденному побуті. Тональність розважливої мудрості не просто захоплює та переконує, а умиротворює, бо подає вичерпну відповідь і тим звільняє від тривоги, неспокою.

Скільки прекрасних метафор відкрило мені це нове знайомство з Митрополитом Андреєм! Вiн говорить, що коли людина народжується, то Господь прив’язує її душу до себе золотою ниткою, приймає за свою дитину, вимагаючи лиш одного – жити християнським життям. А й справді, скільки нас, тих, хто прийняв святе Хрещення і з тією золотою ниткою мандрує по білому світі? Нас тисячі тисяч, і кожен тією своєю ниточкою, переплітаючись разом із іншими, творить золоте полотно віри, що напинається між небом і землею. Зрештою, в цій збірці є ще чимало образів-символів, які глибоко розкривають сутність людського покликання на землі.

Галина Доманська

грудень 2000 р. – квітень 2001 р., Рим.

Живий образ Господа

Книга Одкровення Божого із серії "Життя Спасителя” унікальна, не має прецеденту в світовій історії. Вона дру­кується не випадково, бо розглядається як сторінка Білого Євангелія. Так реалізується задум Божої Матері у створенні достовірного, живого образу Спасителя. Пречиста жалкує, що церковники подають спотворений, неправдивий, книж­ний, змертвілий образ Госпо­да. Вона з болем говорить, що сатана почасти досяг мети, щоб уби­ти віру. З Одкровень, переданих через Анну Кате­рину Емме­ріх, дізнаємося, що сатана, спокушаючи Господа під час Гетси­манської борні, говорив про змертвілу фарисейську віру в Бога Ягве. І через дві тисячі років після Пришестя Господа вона омер­твіла. Тоді для спасіння роду Адама потрібною стала жертва ягня­ти як уособлення одкровення Трійці, і сьогодні по­трібне Одкро­вення Матері Божої, щоб відродити живу віру в Живого Бога. Син Божий засвідчив про Отця Небесного, Матір Божа свід­чить про Сина і Пресвяту Трійцю в повноті дарів Святого Духа.

Під одкровеннями, зазвичай, розуміють тексти, які мають пророчий, апокаліптичний чи спасенний зміст. Такі тексти містять у собі таємниці, попереджають про майбутні по­дії, вказують вузький шлях і є знаменням присутності Живого Бога, Його єднання зі світом – Завітом Бога з лю­ди­ною, що триває.

Дитячі літа.

1696–1712.

У 1226 році місто Неаполь було свідком приходу на світ найбільшого ученого христіянських часів, святого Томи Аквінського. 27 вересня 1696 року цей город вславився народженнєм иншого Учителя Церкви, святого Альфонса Марії Ліґорія, сина Дон Йосифа Ліґорія і Донни Анни Кавалієрі.

Альфонс прийшов на світ, не в княжій палаті Ліґоріїв, а на хуторі Маріянелля, що його родичі посідали недалеко воріт Неаполя. Два дні пізнійше, на свято св. Михаїла, його охрестили в сусідній церкві, що була посвячена Марії "Владичиці Дів".

Оден праведний, божий муж, що мав колись також бути проголошений святим, о. Франц Єронімо Чина оо. Єзуїтів, загостив случайно до Маріянеллі. Той невтомимий апостол переходив дільниці Неаполя і ніс своє слово потіхи морякам і каторжникам закованим на ґалєрах. Таким чином він навязав зносини з Дон Йосифом Ліґорієм, що сповняв кілька державних урядів, між иншими уряд капітана королівських ґалєр. Щасливі родичі просили того праведника, щоби поблагословив їх дитя. Святий монах вдивлявся в нього якийсь час, потім взяв його на руки, поблагословив і сказав до родичів: "Той син ваш не вмре, заки не досягне девятьдесять літ. Він стане єпископом і довершить великих діл для Ісуса Христа".

Дон Йосиф Ліґорі належав до найвизначнійших членів неапільської шляхти. Він чесно сповняв свої завдання; приятель праці й раб обовязку, він жадав і від собі підчинених строгої карности. Знаний був із своєі рішучости; часом був нагальний, прудкий; але ніхто не міг його не поважати, бо його хоробрість, строгість обичаїв та щира побожність з’єднували йому загальну пошану.

Кондак 1

Вибрана Владичице і джерело Божої ласки! Ось ми, зібравшись, припадаємо з вірою до Твого преславного образу,  де Ти повсякчасно уділяєш Свої благодаті. Бережи ж неустанним Твоїм покровом діток Твоїх, що віддали в Твої руки все своє життя та співають Тобі:

Радуйся, Благодатная, все уповання наше!

 

Ікос 1

Множества ангелів стоять при славному Твоєму престолі, о Благодатна, та співають невпинно: Радуйся, бо не знають, як їм Тебе звеличати достойно,  ані як надивуватись Твоїй красоті, ані налюбуватися Твоїм пречистим видом. А ми, зібравшись у стіп Твоєї ікони, підносимо наші очі з вірою у предвічний терем, промовляючи з ними:

Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою.

Радуйся, джерело небесних скарбів.

Радуйся, зоре, що осяваєш усю землю від краю до краю.

Радуйся, невичерпна безодне милосердя.

Радуйся, всіх вибраних Царице й Мати.

Радуйся, медоточна земле, що кормиш многих.

ПЕРШИЙ ЛИСТ

ЗОВ ПРЕДКІВ

Моя Найдорожча Мамо!

Ти пригадуєш собі, коли то – мені, мабуть, було тоді 9 років – ми поїхали верхи й я сказав Тобі, що хочу бути священиком, а Ти, усміхаючися, відповіла, що священики на конях не їздять. Сьогодні я хочу перед тобою оправдатися, Мамо, чи, радше, зрадити мій секрет: це не були мої слова, це були слова моїх предків. І так же ж само, коли згодом кілька років пізніше я заявив Тобі й Татові, що я буду уніатським священиком – це теж не були мої слова, це були слова моїх предків.

А було це так, Моя Кохана Мамо: Ти пригадуєш, що Тато нам, дітям, часто пояснював і згадував наших предків, портрети яких висіли в його робітні, чи, як ми його кімнату звали, в канцелярії. З усіх портретів вбилися в моїй пам'яті три портрети: єпископа Варлаама й митрополитів Атанасія і Лева. Усі вони були ченцями-василіанами, але всі вони були якісь інакші: Варлаам чомусь мені здався тихим, покірним ченцем, повним любові до Бога, милосердя до людей і наче б закоханим у вічність, для якого світ не існував. Іншим знову був Атанас: цей мав щось лицарського у собі, своїми чорними, гострими очима він пронизував наскрізь людину, з цих очей ї високого чола била воля, сміливість, а враз із ним відвага й повсякчасна готовність боронити Бога й Його чесноти перед злом світу, а слабим людям давати помічну руку.

Знову ж зовсім іншим здавався мені митр. Лев, чи як Тато звав його світським ім'ям, дядько Людвик. Аристократ із куртуазійною усмішкою на устах, свідомий зручності слова й закоханий у мистецтві (адже ж це він докінчив будову собору св. Юра у Львові), робив на мене враження дипломата, в якому сплелося людське із божеським, ця багатогранність людини, для якої ніщо людське не є чуже.

І ось одного вечора, коли Ти, Мамо, сказала мені, що виїжджаєте враз із Татом до Львова, до діда Олександра і вернетеся через день-два, я довго не міг заснути. Годинник в їдальні вибив другу годину, я перекидався на своїм ліжку й завжди здавалося мені, що мене хтось кличе. Коли ж цей поклик став настирливий, я встав, пождав хвилину, щоб переконатися, чи всі сплять, засвітив свічку, накинув халатик на себе й тихенько на пальцях пішов до робітні Тата.