Цій смиренній монахині з Божого Провидіння судилося стати справжнім первістком зрощеного на наших рідних землях зерна Христової науки, плід якого, виплеканий впродовж довгих років її славного життя, принесено в офіру Богові через щоденне свідчення торжества всеохопної Божої Любови.

Народилася Михайлина (пізніше сестра Йосафата) 20 листопада 1869 року в багатодітній родині. І хоча її батьки були звичайними незаможними міщанами, вони змогли прищепити дитині те найбільше знання, що його не придбаєш за ніякі статки, — невгасне й жагуче бажання Бога. Ще в ранньому дитинстві запалилося ним дівоче серце, і той шляхетний душевний порив за допомогою Божої благодати незабаром вилився у нестримний потік чеснот, якими, неначе вінком, прикрасила вона ціле своє життя. Та голос Господній кликав і кликав, і не було сил, щоби противитись цьому незримому покликові любови, який манив її все більше, віддаляючи від суєти світу та зносячи до висот Богопізнання. Саме в цей час у невеличкому селі Жужелі з ініціятиви ревного душпастиря о. Кирила Селецького для служіння українській спільноті через католицьку освіту й виховання молодого покоління постає нове монаше згромадження, яке, підкорюючись духові власної харизми й всеціло віддаючись під покров Божої Матері, прибирає ймення Служебниць Пречистої Діви Марії. Михайлині після ретельного духовного вишколу в латинському монастирі сестер Феліціянок було доручено очолити цю новоутворену спільноту. "Яке щастя мати так багато сестер! Моїм обов'язком є молитися "за кожну з них", — ці слова Йосафата зробить своїм життєвим кредо. Її гаряча молитва, мудрий провід монастирського життя та приклад особистого самозречення вже в короткому часі здобули для монастиря славу справжньої обителі Божих душ, які присвятили своє життя служінню Христові. Невдовзі по всій Україні, а потім і далеко за її межами постають все нові і нові монастирі згромадження, все більше і більше сестер включається у виконання своєї великої місії — катехизувати, просвічувати людей, привертати душі до Бога. І кожну з них молитовно поручає дбайливій Господній опіці блаженна подвижниця. До кінця своїх днів стоїть вона і чуває над своїми співсестрами, та й після свого блаженного переставлення не покидає їх, залишаючись вірною своїй обітниці..

У чому ж феномен її святости, у чому особливість її свідчення, у чому велич її душі? Таке питання ставимо собі ми, християни третього тисячоліття, перед очами яких — великі подвиги славних мужів віри, Христових свідків у мучеництві та ісповідництві власної крови. А відповідь на це питання полягає, мабуть, у геройському виконанні блаженною Йосафатою тієї програми життя, яку вона намітила собі в тишині монастирської келії і про яку не забувала серед суєти і клопотів сповненого служінням ближньому дня: "Намагатимуся якнайкраще виконувати свої щоденні обов'язки, пам'ятаючи, що Бог дивиться на мене, і старатимуся віднайти ласку в Його очах". Це подиву гідне сповнення нею своїх постанов і є тим найкращим свідченням єдности її душі з Христом, яке ставить її в один ряд з иншими мучениками-свідками нашої Церкви XX століття.

Під час пастирського візиту Святішого Отця Івана Павла II в Україну було беатифіковано українських новомучеників і преподобну сестру Йосафату Гордашевську. Празник преподобної призначено святкувати 7 листопада (за григоріянським стилем 20 листопада) .

о. Роман Тереховський