Чоловік і жінка повертались додому. День був нелегкий, втома давалася в знаки. Хотілось лише одного: швидше дістатись додому і відпочити. Йшли мовчки немов економили кожну частинку енергії, щоб вистачило дійти до кінця. Несподівано донеслась дивна мелодія. Вони пришвидшили хід. Незабаром вони побачили на великій площі міста спектакль із феєрверків. Музика полонила серця людей, а вогні на небі заворожували своєю яскравістю і красою спалахів. 
Жінка із великим захопленням слідкувала за цим дивовижним дійством. Вона ще ніколи в житті не бачила такої краси. Краса музики і світла магічно тримала в увазі всіх глядачів.

Та все ж жінка на якусь мить відвела свій погляд на чоловіка, бажаючи розділити свої емоції. На великий подив вона зауважила, що чоловік не дивися в сторону спалахів, натомість не відводив своїх очей від неї.

Вона вдала, що нічого не зауважила. Коли видовище закінчилось, жінка зітхнула: "Ти весь час дивився на мене… жаль, що ти не бачив цієї краси. Таке рідко коли побачиш. Сьогодні щасливий день”. Чоловік спокійно усміхнувся і лагідно відповів: "Так, сьогодні дійсно щасливий день. Сьогодні для мене сталось величезне відкриття. Я бачив твої щасливі очі і не зміг відвести свій погляд, адже у твоїх очах я бачив відблиск феєрверків. Це було щось неймовірне.”

Двоє щасливих людей повертались додому. День був нелегкий, але наповнений великим почуттям щастя. І в кожного була своя причина щастя. І кожний розумів, що цієї щасливої миті могло би і не бути, як би не було їх обох. 

Пройшло трохи часу і одного вечора жінка підійшла до свого чоловіка та пильно поглянула йому в очі і в них побачила щасливе обличчя, побачила своє обличчя. 
Чоловік сказав: "Ти бачиш те, що бачу я”