Заклик Ісуса Христа до покаяння був актуальним тоді і за лишився таким же необхідним і сьогодні. Ворог не спить, він постійно ходить за людиною і всіма силами старається її звести. Що ж, йому це часто вдається, але це ще не кінець людині. Вона може покаятися і навернутися на правильний шлях! 
Таким чином той, хто дійсно хоче бути в Царстві Божому, той постійно має пильнувати, щоб бути на правильній дорозі і, якщо зійшов із неї, значить має навернутися.

Покаяння і жаль – це різні речі, хоч і дуже пов’язані між собою

Часто люди ставлять під сумнів потребу постійно сповідатися, кажучи: «так нічого не міняється, я яким був, таким і залишився». Ось тут є і ключ відповіді. Що формальна сповідь була, але не було бажання змінитися у серці і розумі людини. Часто грішник сприймає скоєне зло на рівні почуттів, тобто йому дуже прикро, що так сталось, бо…

тепер погано подумають про нього, 
вона ще такого не мала в житті, 
тепер може бути багато проблем 
та інше, що несе в собі психологічний дискомфорт.

Якщо все зупиниться на емоційному рівні, то буде мати лише емоційні наслідки. Як дехто каже: «поболить і перейде». Емоції переходять, а от гріх залишається. Тут виходить і певна неясність: до Св.Сповіді йдемо, щоб відкинути і залишити гріх, а насправді він залишається далі у нас. 

Катехизм КЦ повчає: «Відпущення гріхів не діє автоматично, бо тільки розкаяння, скруха серця є ключем до душі» 

Якщо людина буде мати лише емоційне зворушення і душевний дискомфорт, але не буде бажати зміни у житті, то цих змін і не буде.

Щоб були зміни, потрібно довіритися Богу

«Бо праведний сім раз упаде й знову встане, а безбожник спіткнеться в нещасті» (Приповідки Соломона 24.16) Коли людина розпочинає духовний шлях із Богом, то Він веде її через різні етапи очищення і навернення до Нього. Не для всіх цей шлях короткий і швидкий, тому не вартує сподіватися швидких результатів. Та все ж необхідним є постійність. Потрібно хотіти сьогодні, завтра і повсякчас цієї зміни, яка виявляється також у намаганнях відкинути зло, тобто встати із гріха. Навернення (з гр. "метанойя”) – це зміна свого способу мислення, мовлення та поведінки.

Дехто сповідається лише раз у рік чи два. Достатньо?

Не мені судити … Але, якщо людина лише 1 чи 2 рази думає про зміну свого життя, про примирення із Богом, про потребу в Божому прощенні, то висновок напрошується сам.

«У цій зустрічі грішника з Богом, у Таїнстві Покаяння, Бог не лише прощає щирому серцю, відданому боротьбі проти зла і гріха, але й дає надмір сили й волі. От чому часта сповідь так потрібна душі, яка по-справжньому любить Бога.»(Катехизм КЦ)

«Покайтесь, бо Небесне Царство близько" (Мт 4,17)

Щоб прийняти Царство Боже потрібно відректися зла і очистити свою душу, як ми це відновили на свято Богоявлення. Ми відновили обіцянку бути з Христом, бо віруємо, що Він єдиний може бути нашим дороговказом для нашого життя, Він єдиний запровадить нас до Небесного Царства.

«Покайтесь і вірте в Євангелію» (Мк 1,15)

Кого ми слухаємо після того, як ми покаялися, очистили душу, вирішили змінитися? Євангеліє – це Добра Новина, яку залишив нам Спаситель. Це Слово Боже, яке розповідає про Божу любов до нас. Увірувавши у ці слова, ми будемо жити Духом Євангельським, Духом Христа, у якого ми зодягнулися у Святому Хрищенні.