Згаданий монастир проіснував тільки до 1243 року. Саме тоді під час запеклих боїв дружини князя Ростислава з монголами село було повністю знищене,а людей,які поховались у печері,димом подушено. Від вогню згоріли всі долівки в келіях і в монастирській печерній церкві.Мученицькою смертю загинули і місцеві монахи, які надали людям притулок. За побожними переказами на крики і плач невинно вбиваних русинів з неба зійшла Пресвята Богородиця і стала перед татарами зі словами: "Не руш! Стіна". Огорнула замучені душі своїм духовним омофором і повела їх у славі до оселі Небесного Отця. Місцеву гору від тоді люди почали називати Страдецькою, Мученицькою. 
Однак Провидіння Боже постійно чувало над цією святою горою мучеників і приберегло її на останні часи, щоб із ще більшою л’юбовю та силою відродити це святе місце для нашого народу, зробивши з нього справжню духовну родинну оазу. 
В тридцятих роках минулого століття на прохання тодішнього місцевого пароха с. Страдч о. Миколи Вояковського відомий український археолог д-р Ярослав Пастернак проводив археологічні дослідження Страдецького печерного монастиря, але вибух ІІ Світової війни призупинив ці роботи. Згаданий дослідник, не зважаючи на фактор браку часу, зробив фаховий і детальний опис місцевої святині. Під час археологічних розкопок було виявлено чисельні сліди перебування тут людей, а також велику кількість людських кісток. Вони згодом були урочисто перезахоронені в окремому місці, неподалік від входу до печерного монастиря, а сам передсінок Лаври обмуровано і освячено в 1939 році, як церкву Матері Божої Нерушимої Стіни. 
Завдяки зусиллям і старанням о. Миколи Вояковського на Святій Страдецькій Горі, як місц Смутку, Терпіння і Скорботи була встановлена Хресна Дорога, якій Святіший Отець Папа Римський Пій ХІ своєю грамотою з 1936 року надав статус Єрусалимської (з Єрусалимськими відпустами). Це означає, що участь в Страдецькій Хресній Дорозі прирівнюється за своїми ласками і заслугами до участі в Єрусалимському Хресному Ході, яким колись проходив Господь наш Ісус Христос. 
У липні 2001 року відбулося велике свято посвячення фігури Спасителя з Хрестом у руках на земній кулі на ? стації (скульптор Юліан Савко). Уже з першої стації було задано тон у трактуванні образу Ісуса Христа по-новому, відповідно до вимог останніх часів, у яких ми всі живемо. Саме образ Спасителя з Хрестом на земній кулі так вдало вписався в природній ландшафт, що немов зрісся з ним і став невідємною часткою. Це містично-монументальне трактування образу Ісуса виходить поза рамки часу і кличе всіх людей стати поруч з Ним, узяти свій хрест і з любов’ю йти за Спасителем . Друга стація (скульптор Ю.Савко), на якій Ісус одночасно несе хрест і простягає на лівій руці Своє Серце, поставлена на роздоріжжі і дуже глибоко відображає трагедію сучасного світу: моральну деградацію людства, погоню за земними насолодами, матеріалістичне мислення, закам'янілясть людських сердець. У момент, коли Ісусові на рамена наклали цей важкий Хрест гріхів усього людства,коли цей тягар мало не відразу повалив Його на землю, Спаситель на долоні простягнув нам усім Своє Серце, Свою безкорисливу Любов, а на Його Обличчі застиг запитальний погляд: чи зуміємо відкрити очі своїх сердець і вирватись з тенет власного егоїзму, гордості, заздрості, ситості, ненависті та прийняти цей Божественний Дар Любові, щоб відкрити двері у вічність. Цими дверима для кожного з нас є і буде Найсвятіше Серце Ісуса, Його Рани і Кров, усі Його заслуги. На превеликий жаль, з плином часу зматеріалізований, зраціоналізований людський розум усе піддає сумніву і, в результаті, приходить до певної зневіри та розчарування, егоїстичного мудрування, любові самого себе в Бозі, а не Бозі в своєму серці. 
Третю стацію створювали вже інші скульптори – Ярослав та Володимир Лози. Їхнє трактування образу Спасителя відмінне від містичного монументального по стилю трактування Юліана Савка. Насамперед, батько і син відобразили муку Ісуса у станковому класичному стилі. Їхні фігури на ???-?V, V?, ?X-X?, X??? ст. більш статичні, зосереджені на одному моменті. Це полегшує сприйняття образів. Образи Ісуса, Марії, св. Вероніки, св. Йоана Євангелиста вражають своєю красою, виразністю облич та тендітністю тіл. 
Зовсім недавно перед V??? древ'яною стацією постала на скелі фігура Матері Божої Страждальної(скульптор Ю.Савко). Пресвята Діва Марія іде вслід за Спасителем, збираючи до золотої чаші кожну краплю Його Найдорожчої Крові. На якусь мить Вона піднімає Свої очі до Неба, до Отця Небесного, пригортаючи правою рукою чашу з Кров’ю Свого Сина до Серця, а в лівій стискає хустинку, якою збирала Її. Марія у цьому високому молитовному пориві, незважаючи на Свої власні болі та страждання, зберігає рівновагу духа, жертвує все Отцю, думаючи лише, щоб не пропала жодна крапля Ісусової Крові для кожного з нас, для цілого людства. Обличчя Матері пронизане самовідданістю, самопосвятою, справжньою любов’ю до Свого Сина Ісуса. 
Іншою особливістю Святої Страдецької Гори – є місцевий парафіяльний храм Успіння Пресвятої Богородиці, який датується 1795 роком. Ця мурована церковця, яка постала на місці давнішої дерев‘яної, що згоріла – є чудовою пам‘яткою архітектури і має особливу ласку та привілей. Вона відповідною папською постановою наділена повним відпустом на кожен день у році (за участь у Службі Божій). Тільки деякі церкви у світі мають такий великий привілей.