П`ятниця
19.04.2024
23:08
Вітаю Вас Гість
RSS
 
Християнський Світогляд
Головна Реєстрація Вхід
Страдч »
Меню сайту

Форма входу

Пошук

Погода в Україні

Поділись з друзями

кнопочка

Серед великого розмаїття християнських святинь, якими є багата українська земля, особливе місце займає – Свята Страдецька Гора. 
Місцевість Страдч – є розташована неподалік Львова в напрямку Яворова і оточена звідусіль прекрасними віковічними сосновими лісами. Особливо чарівною вона є ранньою весною і літом. Після довгого зимового сну природа пробуджується і оживає. Повітря наповнюється пахощами трав, пташки виспівують свої улюблені мелодії, білочки та інша лісова звірина радісно стрибає по деревах і бігає по землі. Скрізь панує магічна атмосфера спокою, гармонії і краси. Мабуть, таким закарбували в своїй пам‘яті та свідомості це місце і побожні монахи, коли вперше сюди прийшли. Вся навколишня природа виспівує гімн радості своєму Творцеві. Людина, яка потрапляє в обійми такої краси сама наповнюється спокоєм і починає роздумувати над Божою Величчю, Всемогутністю і Добротою, над власним життям і тим, куди вона прямує. 
Початки християнства на згаданих теренах сягають ХІ століття. Ще задовго до виникнення княжого Львова і інших славетних галицьких міст, тут лунали слова молитви до Господа Бога, Пресвятої Богородиці, відправлялися Божественні Літургії, Молебні та інші богослужіння. Десь в цьому часі і почав діяти місцевий печерний монастир, який виник в результаті титанічної праці і зусиль декількох прибулих монахів. Ці героїчні і відважні люди зуміли вирубати в широкому кам‘яному пагорбі чисельні підземні коридори з нішами келіями, печерною церковцею, їдальнею-рефектарем і т.д. Величина виконаних робіт сучасну людину просто вражає. В майже незміненому вигляді цей унікальний на всю Україну печерний монастирський комплекс зберігся до наших днів. Без жодних перебільшень, тільки на прикладі Страдча можна по-справжньому відчути і уявити, як виглядало первісне подвижницьке монаше життя на теренах нашої Батьківщини.

Згаданий монастир проіснував тільки до 1243 року. Саме тоді під час запеклих боїв дружини князя Ростислава з монголами село було повністю знищене,а людей,які поховались у печері,димом подушено. Від вогню згоріли всі долівки в келіях і в монастирській печерній церкві.Мученицькою смертю загинули і місцеві монахи, які надали людям притулок. За побожними переказами на крики і плач невинно вбиваних русинів з неба зійшла Пресвята Богородиця і стала перед татарами зі словами: "Не руш! Стіна". Огорнула замучені душі своїм духовним омофором і повела їх у славі до оселі Небесного Отця. Місцеву гору від тоді люди почали називати Страдецькою, Мученицькою. 
Однак Провидіння Боже постійно чувало над цією святою горою мучеників і приберегло її на останні часи, щоб із ще більшою л’юбовю та силою відродити це святе місце для нашого народу, зробивши з нього справжню духовну родинну оазу. 
В тридцятих роках минулого століття на прохання тодішнього місцевого пароха с. Страдч о. Миколи Вояковського відомий український археолог д-р Ярослав Пастернак проводив археологічні дослідження Страдецького печерного монастиря, але вибух ІІ Світової війни призупинив ці роботи. Згаданий дослідник, не зважаючи на фактор браку часу, зробив фаховий і детальний опис місцевої святині. Під час археологічних розкопок було виявлено чисельні сліди перебування тут людей, а також велику кількість людських кісток. Вони згодом були урочисто перезахоронені в окремому місці, неподалік від входу до печерного монастиря, а сам передсінок Лаври обмуровано і освячено в 1939 році, як церкву Матері Божої Нерушимої Стіни. 
Завдяки зусиллям і старанням о. Миколи Вояковського на Святій Страдецькій Горі, як місц Смутку, Терпіння і Скорботи була встановлена Хресна Дорога, якій Святіший Отець Папа Римський Пій ХІ своєю грамотою з 1936 року надав статус Єрусалимської (з Єрусалимськими відпустами). Це означає, що участь в Страдецькій Хресній Дорозі прирівнюється за своїми ласками і заслугами до участі в Єрусалимському Хресному Ході, яким колись проходив Господь наш Ісус Христос. 
У липні 2001 року відбулося велике свято посвячення фігури Спасителя з Хрестом у руках на земній кулі на ? стації (скульптор Юліан Савко). Уже з першої стації було задано тон у трактуванні образу Ісуса Христа по-новому, відповідно до вимог останніх часів, у яких ми всі живемо. Саме образ Спасителя з Хрестом на земній кулі так вдало вписався в природній ландшафт, що немов зрісся з ним і став невідємною часткою. Це містично-монументальне трактування образу Ісуса виходить поза рамки часу і кличе всіх людей стати поруч з Ним, узяти свій хрест і з любов’ю йти за Спасителем . Друга стація (скульптор Ю.Савко), на якій Ісус одночасно несе хрест і простягає на лівій руці Своє Серце, поставлена на роздоріжжі і дуже глибоко відображає трагедію сучасного світу: моральну деградацію людства, погоню за земними насолодами, матеріалістичне мислення, закам'янілясть людських сердець. У момент, коли Ісусові на рамена наклали цей важкий Хрест гріхів усього людства,коли цей тягар мало не відразу повалив Його на землю, Спаситель на долоні простягнув нам усім Своє Серце, Свою безкорисливу Любов, а на Його Обличчі застиг запитальний погляд: чи зуміємо відкрити очі своїх сердець і вирватись з тенет власного егоїзму, гордості, заздрості, ситості, ненависті та прийняти цей Божественний Дар Любові, щоб відкрити двері у вічність. Цими дверима для кожного з нас є і буде Найсвятіше Серце Ісуса, Його Рани і Кров, усі Його заслуги. На превеликий жаль, з плином часу зматеріалізований, зраціоналізований людський розум усе піддає сумніву і, в результаті, приходить до певної зневіри та розчарування, егоїстичного мудрування, любові самого себе в Бозі, а не Бозі в своєму серці. 
Третю стацію створювали вже інші скульптори – Ярослав та Володимир Лози. Їхнє трактування образу Спасителя відмінне від містичного монументального по стилю трактування Юліана Савка. Насамперед, батько і син відобразили муку Ісуса у станковому класичному стилі. Їхні фігури на ???-?V, V?, ?X-X?, X??? ст. більш статичні, зосереджені на одному моменті. Це полегшує сприйняття образів. Образи Ісуса, Марії, св. Вероніки, св. Йоана Євангелиста вражають своєю красою, виразністю облич та тендітністю тіл. 
Зовсім недавно перед V??? древ'яною стацією постала на скелі фігура Матері Божої Страждальної(скульптор Ю.Савко). Пресвята Діва Марія іде вслід за Спасителем, збираючи до золотої чаші кожну краплю Його Найдорожчої Крові. На якусь мить Вона піднімає Свої очі до Неба, до Отця Небесного, пригортаючи правою рукою чашу з Кров’ю Свого Сина до Серця, а в лівій стискає хустинку, якою збирала Її. Марія у цьому високому молитовному пориві, незважаючи на Свої власні болі та страждання, зберігає рівновагу духа, жертвує все Отцю, думаючи лише, щоб не пропала жодна крапля Ісусової Крові для кожного з нас, для цілого людства. Обличчя Матері пронизане самовідданістю, самопосвятою, справжньою любов’ю до Свого Сина Ісуса. 
Іншою особливістю Святої Страдецької Гори – є місцевий парафіяльний храм Успіння Пресвятої Богородиці, який датується 1795 роком. Ця мурована церковця, яка постала на місці давнішої дерев‘яної, що згоріла – є чудовою пам‘яткою архітектури і має особливу ласку та привілей. Вона відповідною папською постановою наділена повним відпустом на кожен день у році (за участь у Службі Божій). Тільки деякі церкви у світі мають такий великий привілей.

Парафіяльний храм має не лише духовну, але й мистецьку цінність, бо тут знаходяться: копія чудотворної ікони Матері Божої Нерушимої Стіни, запрестольна ікона Успіння Пресвятої Богородиці, роботи одного з талановитих учнів творчої школи Холодного, дві ікони намісного ряду іконостасу – Ісуса Христа з відкритим Серцем та Матері Божої Неустанної Помочі, які належать до художнього доробку Антона Манастирського, а розпис іконостасу був виконаний рукою Олекси Новаківського. 
Страдч дав світові і Христовій Церкві також двох блаженних мучеників: блаженного священномученика Миколая Конрада і блаженного мученика Володимира Прийму. Перший з них був професором історії філософії і соціології довоєнної Львівської Богословської Академії. З приходом більшовиків на терени Галичини Блаженніший Митрополит Андрей Шептицький призначив о. Миколу парохом у селі Страдч, а Володимир Прийма – дякував у місцевій церкві і був регентом парафіяльного хору. Отець Микола Конрад відрізнявся великою душпастирською ревністю і користувався належною повагою та авторитетом у парафіян; не був байдужим до людської біди та проблем.Володимир Прийма – був зразковим і практикуючим християнином, добрим сім‘янином, проявляв корисні і слушні ініціативи в парафіяльному житті. Отець Микола Конрад і дяк Володимир Прийма загинули мученицькою смертю 26 червня 1941 року майже 65 років тому від рук солдатів НКВС, які відступали на Схід під натиском німців. Цього дня о. Микола повертався до дому після сповіді важкохворої жінки, а дяк Володимир – його супроводжував, бо часи були дуже непевними. При поверненні до дому їх наздогнали енкавеесівці і не зважаючи на те, що місцевий священик був одягнутий в церковні ризи, силоміць повели до найближчого лісу, який з прадавніх часів називається Бірком і там обох по-звірячому замордували. Понівечені і скатовані тіла Христових мучеників знайшли останній спочинок на Страдецькому парафіяльному цвинтарі. В часі свого історичного візиту на Україну Святіший Отець Папа Римський Іван Павло ІІ проголосив імена понад двох десятків нових блаженних Христової Церкви, серед них імена о. Миколи Конрада і дяка Володимира Прийми. Їхні могили стали місцем масових паломництв побожних християн і Господь Бог благословляє і щедро обдаровує людей чисельними дарами за молитвами новопроголошених страдецьких блаженних мучеників. Отець Микола Конрад – вважається духовним опікуном студентської молоді, а дяк Володимир Прийма – мирян.

На Святу Страдецьку Гору, зокрема на її Хресну Дорогу, до могил блаженних мучеників, до ікони Матері Божої Нерушимої Стіни, до монастирських печер приходять тисячі прочан. Тут згорьовані людські душі і серця шукають Божої підтримки і розв‘язку нелегких життєвих і духовних ситуацій. Господь Бог є милосердним і люблячим Небесним Батьком і Він радо приходить на допомогу до своїх дітей. 
Свою велику любов до нас грішних Бог засвідчує через незлічені чуда духовних і тілесних оздоровлень. Люди, які десятками років жили далеко від свого Небесного Творця – навертаються, змінюють стиль життя, погляди, переконання і стають ревними християнами. Ті, хто через нерозважливі і гріховні кроки минулого терплять великі душевні муки, знаходять на Святій Страдецькій Горі полегшення свого болю. Через молитви побожних прочан навертаються до Господа Бога також їхні діти, родичі, знайомі.Люди оздоровлюються і від багатьох важких тілесних недуг. Лікарі з подивом констатують такі факти. Але для Бога немає нічого неможливого. 
Усе це разом і становить неповторне духовне багатство і красу Страдецької гори. Радіє серце, що сюди щодня прибуває велика кількість прочан, для яких ця гора Марії стала рідною і благодатною, бо саме тут звучить щира молитва до Неба за Україну, за народ, за свій рід та сім’ю. Саме тут, на Хресній Дорозі, прочани відчувають духовну радість від власного очищення, стаюсь добрішими, чистішими, терпеливішими та несуть додому часточку любові, неповторного Дару Божої Любові. 
Отож нехай і надалі це святе місце української землі буде духовною оазою для всіх людей у важких випробуваннях і нещастях!!! 
Нехай усі щирі молитви дійдуть до неба, зворушать Його і повернуться до нас щирими плодами віри та безкорисливої любові!


Copyright hrystyjany © 2024