І коли ми не живемо вірою, то в нашому житті виникає
проблема, бо не може людина жити, і в ніщо не вірити. Кожний чоловік, навіть
атеїст чи сатаніст, в щось вірить, бо вже сама природа людини така, що вона
мусить в щось вірити. Один мій співбрат зустрів у Австрії жінку, яка була
сатаністкою. Він спитав її, чому вона стала на такий шлях. Вона відповіла, що
вже так нагрішила, що Бог не хоче її знати, а так хоч може менше буде терпіти в
пеклі від сатани, коли служитиме йому на землі. Бачимо до чого приводить людину
невіра, вона забирає людині правдиве розуміння Бога, і веде її до упадку. Дуже
часто ці люди, які зневірюються, йдуть у секти, тому я і хочу висвітлити тут
саму психологію сектантства.
У
цій праці маю намір вияснити деякі аспекти у методах заманювання людей до сект
представників яких сьогодні найчастіше зустрічаємо на вулицях. Також —
проаналізувати, які саме наслідки чекають на людину, котра потрапила до тієї чи
іншої секти, що відбувається з її світосприйняттям та, зрештою, чи допоможе
секта у її спробах знайти істину. Але спочатку хочу сказати, що в підготуванні
цієї статті велику допомогу надала сестра Софія Климовська чину Св. Вінкентія.
Сестра Софія вже тривалий час займається проблемою сектантства, допомагає людям
повернутися до нормального життя після перебування у лжецерквах, також вона є
засновником просвітницького журналу „Еффата" (була також його редактором),
який видавався у Польщі. У цьому виданні публікувалися матеріали про секти та
методи боротьби з ними.
Отже,
яким чином представникам сект вдається переконати абсолютно сторонню, випадкову
людину де-небудь на вокзалі чи на вулиці, повірити у їхні догми? До речі, вони
практикують також систематичні відвідування людей удома.
В першу чергу, це відбувається з тими, що не мають знань
про вчення своєї Церкви. Як правило, зусилля сектанти скеровують на звичайних
людей, які нічим не виділяються у натовпі. Лжепроповідники виглядають досить
переконливо, адже показують цитати зі Святого Письма. Для початку
використовуються безвідмовні логічні формули, наприклад: для того, щоб
побачити, де правильне чи помилкове трактування Біблії, потрібно добре її
знати. Насправді ж вони виривають окремі фрази із Божого Слова, без контексту,
і подають до них свій коментар, який відповідає доктрині їхньої організації.
Цитування Біблії у такій ситуації виглядає авторитетно, тому людина, яка не має
відповідної підготовки, сприймає усе за правду. До того ж, у них завжди є
напоготові різноманітна література та ілюстрації. Випадковий співрозмовник відчуває
себе дуже "маленьким”, невігласом, тому що не знає ні богословських тлумачень
питання, про яке з ним розмовляють, ані Святого Письма. А сектанти "переможно”
вимагають: "Прошу довести мені, що я не маю рації; знайдіть відповідні цитати у
Біблії, аби мені заперечити”. Хто з пересічних людей знає Святе Письмо
настільки, щоб за хвилину відшукати відповідне місце? Навіть богослови можуть
сперечатися на рівні теології, а не вишукувати з ходу готові цитати. Але для
сектантів мало богословських чи логічних доводів, точніше, вони їм і не
потрібні, та, як правило, вони їх бояться. До такої зустрічі кожен з них
готується заздалегідь. Але випадкова людина — не готова до такої суперечки, для
неї це є несподіванкою, тому вона не здатна боронитися. А сприйняти неправдиву
доктрину - небезпечно, можна дуже скоро схибити. Під час другої такої зустрічі,
коли людина повірила вперше, сектантові легко переконувати й насаджувати
фальшиву доктрину, а за третім разом уже відбувається перехід до секти, а це —
вже відвернення від Бога.
Ефективним
(для сектантів) є також і такий метод вербування: часто вони використовують
ситуації, коли в людини сталася якась біда, чи, скажімо, склалися важкі життєві
обставини. Наприклад, похорон когось близького. Секти ділять населені пункти на
райони, тому знають, що у кого відбувається, і така інформація є завжди
оперативною. Вони обов'язково відвідають таку людину, поспівчувають їй,
запевнять, що хвилюватись немає підстав (і тут — відразу своє вчення) — буде
рай, друге життя. А якщо померлий не жив за законами, які сповідує секта, чи
то, для прикладу, за заповідями Бога Єгови, то не потрібно плакати, бо це
нічого не дасть. Пекла немає і покійник нічого не відчуватиме просто він помер
і все закінчилось.
Після
такої розмови людині стає легше і, часто, нічого не підозрюючи, вона
довіряється таким співчутливим "сусідам”, а потім дуже швидко може бути
"завербована”. У .такій розмові "гості” обов'язково згадають, що до згорьованої
людини не прийшов підтримати священик, знайомий з її парафії, монах, чи хтось
близький, а ось вони прийшли.
Треба
сказати, що, проголошуючи Євангеліє, сектанти, а зокрема — представники т. зв.
християнських сект, чинять далеко не за заповідями, як про себе розповідають.
Вони наведуть вам десятки прикладів, як погано чинять християни у Церкві.
Наприклад, — хто п'є, хто свариться, гнівається, хто не знає Святе Письмо і
т.д. — католики, православні, але тільки не сектанти. На жаль, такі та багато
інших речей справді є, але чи лише поза межами секти? Адже все людство живе з
масою хиб тому, що через первородний гріх людина є слабкою, і якщо вона не
релігійна, не є практикуючою християнкою чи християнином, то ніколи не даватиме
доброго прикладу. А сектанти це виставляють за докір усьому світові, себе ж
вивищують в очах незнаючої людини. Отже, якщо беззаперечно довіряти тому, що
вам розповідають - дуже легко можна потрапити в пастку.
Подібні
розмови обов'язково будуть, коли, наприклад, у сім'ї — конфлікт, чи, скажімо,
хтось із її членів є алкоголіком. У важких обставинах люди найбільше схильні до
подібних "заспокійливих” розмов із лжепроповідниками. А порада не забариться:
"Втікай від такої сім'ї, утікай з такої Церкви, щоб міг спастись (у нас, у
секті). В нас між братами є любов, ми поважаємо один одного, і т. д”.
Такі
пастки використовують досить багато тоталітарних агресивних лжерелігій. Серед
них є й такі, що називають себе християнськими, які визнають основні Правди
віри, такі як Пресвята Трійця, вірують в Ісуса Христа, Святого Духа. Ці ознаки
дають можливість визнавати їх християнськими, але через свою агресивність і
постійні напади на Церкву фактично займаються прозелітизмом, тобто
перетягуванням віруючих із однієї Церкви чи конфесії — в іншу. А це,
безперечно, шкідливо, бо викликає неспокій у серцях віруючих людей, розколи та
інші негативні явища.
Такі
секти розробляють різноманітні методики, багато працюють з молоддю,
організовують літні табори, на яких проводять свої навчання, створюють відчуття
глибоко релігійного життя за допомогою легкодоступних форм (пісні, естрада).
Допомагають у польових роботах. У той самий час, вони стверджують, що хрещення
у Церкві є неважне, критикують її і хрестять кандидатів удруге. Люди, котрі не
знають справжнього стану речей, вірять їм, адже ззовні "все так гарно”.
Сектанти дуже легко вступають у контакт і спілкуються,
створюють враження доброзичливих людей, які хвилюються за вас, але насправді в
них у душі плекається велика гординя щодо інших людей, поза сектою. "Ми є
спасенні, нас Господь Бог спасає, а тих, інших, ні, але ми йдемо до них, щоб їх
врятувати”. Безперечно, гордість — це великий гріх, бо своєю величчю людина
намагається заступити всіх, а часом, навіть. Бога. Хибне розуміння мети
християнського життя з часом призводить до важких наслідків, одним з яких є
фанатизм.
Тож
бачимо, що перед тим, аніж вірити пересічним проповідникам, потрібно порадитись
з духовним провідником, а якщо такого немає то з священиком, який, я вважаю,
дасть вам вагомі аргументи на основі святого письма заперечить неправильне
трактування Слова Божого сектантами. Лише тоді робіть свій вибір, і якщо ви
людина віри то ви ніколи не підете за цими лжепровідниками.
|