Світогляд християнина - Почаїв
 
П`ятниця
09.12.2016
23:11
Вітаю Вас Гість
RSS
 
Християнський Світогляд
Головна Реєстрація Вхід
Почаїв »
Меню сайту

Форма входу

Пошук

Погода в Україні

Поділись з друзями

кнопочка

Почаїв, як невеличке поселення, вже існувало в першій половині ХIII ст. Достовірних історичних підтверджень, коли саме був заснований Почаїв, практично не існує. Невідомо на які дані опиралися літописці Почаївського монастиря, стверджуючи у книзі «Пам'ятники Почаївського монастиря» (1661 р.), що початок заселення Почаєва стався в 1240 році. Але, як відомо, навіть того документу не збереглося з відомих причин історичної реальності Почаєва Детальніше аналізуючи загальну історію тих часів, бачимо, що Почаїв був заснований ще скоріше і рік 1240 не є відповідний. Саме в році 1240 хан Батий напав зі своїм величезним військом на Київ і дуже зруйнував його Тоді з Києво-Печерського монастиря на західну частину України втекло дуже багато ченців, а деякі з них знайшли притулок на Почаївській горі. Вже саме слово «притулок» є ознакою того, що на той час там була не тільки гора, але щось більше - поселення, до якого притулилися втікачі. Адже гірські масиви в західній Україні не є рідкісним явищем. Можливо також, що це поселення на початку мало зовсім іншу назву. Лише з приходом київських ченців їх стали називати «почаївцями», що походить від назви ріки «Почайна», над якою, на Київщині, знаходився їхній монастир. 
Рукописний твір «Монастир Скит» (1732 рік) оповідає, що наприкінці ХІІ ст., під Почаївською горою, жив один побожний чоловік на ім'я Туркул. На початку ХIII ст., в 1213 році до нього прибув чернець з Афону - Методій. Він розповів Туркулові про чернече життя. Після цього, Туркул, натхненний своєю побожністю, та розповіддю ченця, вибрав на Почаївській горі високу липу, очистив стовбур від кори, відповідним чином обробив його, і намалював образ Божої Матері. Виявляється, що Туркулові Богородиця не один раз перед тим з'являлася у сні. То ж він і намалював її такою, якою вона йому з'являлась. Після цього Туркул і чернець Методій довго молилися до цього образу на липі. 
Канадський священик о. Клим Корчаґін робить припущення, що Туркул разом з Методієм подалися до Афону, звідки, через деякий час, знову повернулися. Можливо вони ходили туди аби отримати більше знань та досвіду в справі побудови монастиря. Почаївські печери природного характеру були сухими і придатними для життя. То ж, поселившись в них, вони з часом притягнули до себе Інших вірників. Пізніше побудували там монастир і церковцю Преображення. З деяких переказів відомо, що Методій був українського походження і раніше жив на чернечій горі Афон. Остаточно переселившись на Почаївську гору він став настоятелем монастиря, в якому вже тоді налічувалося 25 монахів. Незадовго він відкрив школу, уклав «учительську Євангелію», яка була своєрідним поясненням Євангелії. Зібрав багато рукописних книжок і написав немало духовних поучень. Помер Методій у 1228 році. Отже, як бачимо, це до деякої міри доказує, що Почаїв утворився набагато раніше ніж це твердять літописці Почаївського монастиря, та пізніші дослідники. 
Почаївська гора, як відгалуження Карпат, завжди манила до себе своєю красою та затишком багатьох, хто шукав пустельницького життя, для служіння Богу. Дуже правдоподібно, що на Почаївській горі було засновано монастир і процвітало чернецтво у формі пустельництва.
Декілька століть перед тим найбільшим слов'янським царством була Великоморавська держава. Спершу до неї, через Зальцбурґ, прийшли німецькі місіонери, але моравський володар Радислав боявся підпасти під німецький вплив. З тих причин він попросив у візантійського царя Михайла III, щоб місіонери прийшли від нього. Це сталося в 862 році. Місію схрещення слов'ян на слов'янських землях виконували два брати - Кирило та Методій. їхня праця мала великий успіх, але німцям це не сподобалося і вони надіслали скаргу до Риму. Коли їх було покликано до Апостольської столиці на роз'яснення ситуації, то брати привезли з собою мощі св. Климента, папи, котрий помер в Криму. Тодішній римський папа Андріян II високо оцінив апостольську працю братів Кирила та Методія і наказав їм продовжувати їхню місію. А щоб вони мали менше перешкод - наділив їх єпископською гідністю та повновластям правити Святу Літургію по слов'янському. 
На початку Х ст. квітуче Моравське царство нищать мадяри. Можна припустити, що шлях Кирила і Методія до Моравського царства пролягав через терени Волині та Поділля. Ідучи з Криму вони ніяк не могли обійти галицькі землі. Можливо, що навіть їхні помічники та прихильники були вихідцями із тих сторін. Адже в 973 році, завдяки цій неоціненній апостольській роботі, навертаються мадяри, поляки і прусаки. Цього ж року утворюється перше єпископство в Празі. Апостолом його був св. Войтих, який найбільше спричинився до цього навернення. Про навернення Польщі згадується у 966 році за Мєшка І. За це навернення св. Станіслав у 1079 році платить своїм життям. Навернення України сталося в 988 році. 
Проводячи таку, на перший погляд, дивну паралель, яка ніби і не пов'язується з подіями в Зарваниці ти Почаєві, можна припустити, що місія Кирила й Методія могла б відбитися і на Почаївському феномені значно пізніше. Звідки появився на Почаївській горі монах Туркул? Відповідь на це запитання залишиться таємницею назавжди. 17 квітня 1198 року цей Туркул вийшов на вершечок гори, щоб за своїм звичаєм помолитися. Недалеко пас вівці Іван Босий. Раптом, без усяких на то причин, загорівся стовп. Монах упав на коліна і продовжував молитися. Коли прибігли інші пастухи полум'я згасло і вони побачили на скелі Божу Матір. Коли ж вона незадовго зникла, то всі помітили на камені скали відбиту стопу правої ноги Богородиці, її називають Цільбоносною стопою. Вона залишилася і по сьогоднішний день. Чи не був той Туркул вибраним матеріалом Божим, через якого на західних теренах України, через посередництво Матері Божої, закріплювалося християнство? Чи не був він послідовником тої, ще не зовсім далекої, апостольської місії Кирила і Методія? Звичайно, що це лише припущення, але часом навіть легенди, чи народні перекази - стають реальністю. 
Повертаючись до історії Почаївської Чудотворної ікони слід зазначити, що невідомо ким і коли вона була намальована. Знаємо лише те, що в 1559 році цю ікону подарував грецький митрополит Неофіт великій землевласниці Анні Гойській. Митрополит Неофіт прибув на Русь-Україну з Константинополя, щоб збирати пожертви на церковні потреби. Можливо, що він був навіть слов'янського походження, на що вказують написи слов'янськими буквами на іконі. Очевидно, що дідичка пані Гойська, як жінка глибоко-побожна, дала щедру пожертву митрополитові. За це він подарував їй ікону Божої Матері, та одразу ж поблагословив її. З відходом митрополита Гойська помістила цю ікону в своїй приватній молитовниці. Не один раз після того вона зауважувала, що з неї виходить часом якась неземна ясність Декілька разів Матір Божа з Дитятком на руках їй снилася. Появлення світла з ікони підтверджували і слуги п. Гойської. Роздумуючи над всім цим Гойська здогадалася, що це є чудотворна ікона. Вона порадила своєму братові Пилипові Козинському, котрий був сліпий від народження, щоб він молився перед іконою і просив про повернення йому зору. Він довго молився і сталося чудо! Пилип прозрів! Тоді п. Гойська вирішує віддати цю ікону найближчому монастиреві отців Василіан, при якому була церква Успіння Пречистої Богородиці. 
На знак подяки за оздоровлення брата, наділила монастир землею та великою сумою грошей на розбудову монастиря. Перенесення чудотворної ікони з домашньої каплиці п. Гойської відбулося дуже урочисто. У цій події брав участь Луцький єпископ, багато священиків та незчисленний набожний народ. 14 листопада 1597 року п. Гойська зробила запис, згідно з яким вона віддала «для отців Василіан гору, ліс, багато полів та сіножаття», та призначила давати на монастир десяту частину усього врожаю в Почаєві. До речі це непоодинокий випадок в історії українського християнства, коли князі та заможні люди жертвували десяту частину своїх доходів на церкву. Це підтверджує здогад про те, що вже в ті далекі часи жертводавці добре знали зміст Святого Письма, в якому написано, що кожний повинен віддати десяту частину від своїх заробітків на церкву. 
Чудотворна ікона Почаївської Матері Божої намальована оливною фарбою на червоній, смоляній, грубій, кипарисовій дошці. Такі кипариси ростуть на Балканах, у Палестині та в Італії. Розміри ікони: висота – 29 см., ширина – 24 см.. Малюнок зображує Богородицю, що тримає на правій руці Сина. Ліва рука утримує хустину, якою прикриває ногу і плечі Дитятка. Голова Матері нахилена до Сина. Ліва рука Спасителя покладена на плече Матері, а правою - благословляє світ. Лице Матері надзвичайно гарне, але затінене смутком. 
Назва ж самого Почаєва правдо¬подібно утворилася з двох причин. Перша: з Києва прибули ченці-втікачі з монастиря, котрий знаходився на річкою Почайною. Друга: Поча Діва, що означає «почала Діва», тобто з'явившись тут позначила нове місце християнської святині в західній частині України. «Поча» - староруське «почати», «розпочати», тобто зробити щось нове. Одначе в українській мові є ще одне чудове і трохи призабуте слово «чаяти», що значить надіятися, сподіватися; можливо воно також спричинилося до утворення назви «Почаїв». Своєю появою на Почайній горі в 1198 році Мати Божа немовби дала нашому народові надію і укріпила його віру та сподівання (чаяння) на нелегкій дорозі до Царства Небесного. 
Найбільше чудо Почаївське сталося у 1675 році. Але повернімося до року 1672 . Тоді в Україні з'явився турецький султан Мухамед IV, який безоглядно руйнував українські землі. Незадовго до нього прилучилися кримські татари. Об'єднавшись разом, вони створили грізну силу. Ними безпосередньо командував Нуредин. Прийшовши на Волинь і Галичину, вони знищили Збараж, Вижгород і Вишнівець та почали наближатися до Почаєва. І хоч сам пособі Почаїв не мав для них ніякого стратегічного значення, але вони знали, що там знаходиться велика кількість золотих дарів, що їх складали оздоровлені прочани. Годі було очікувати якоїсь допомоги В цей час Дорошенко з козаками стояв під Чигирином. Поляки ж оголосили війну туркам - союзникам Дорошенка, і мали проблеми під Варшавою. Облога монастиря тривала три дні, від 20 по 23 липня 1675 року. Коли стало зрозуміло, що всі, хто знайшов захист в монастирі можуть загинути, монахи, зібравшись в єдину групу, почали гаряче молитися. В момент першого і останнього наступу об'єднаних сил турків, монахи і народ заспівали Акафіст до Пресвятої Богородиці. Наступ продовжувався. Коли ж вірні заспівали «Воізбранній воєводі» сталося непередбачене. Небо раптом розкрилося і появилася Божа Мати, оточена анге¬лами. Вона була в надзвичайному сяйві. Враз розкинула свій білосніжний омофор над монастирем і церквою. Праворуч від Пречистої Діви Марії стояв преподобний Йов Почаїв¬ський і молився. На перших хвилинах цієї з'яви турки почали ще сильніше наступати і стріляти з луків. Саме в той момент, якимось незбагненним чином, стріли верталися назад. Це спричинило метушню між турками і татарами і вони почали панічно утікати. 
На пам'ятку цього чуда при монастирі було побудовано малу церкву на честь Богородиці-Переможиці. Цю подію чудово оспівано у пісні «Ой зійшла зоря вечоровая» загально знана сьогодні в обробці М. Леонтовича.
На протязі майже 800-літньої історії Почаєва, від часу появи Матері Божої і до наших днів, сталося надзвичайно багато різних чуд. На одній із колон церкви, яку побудував відомий меценат тих часів Микола Потоцький, зображено чудове врятування візника пана Потоцького. Як відомо, через необережність останнього, коні сполошилися і карета, в якій знаходився пан, перекинулася, замалим його не вбивши. Розлючений Потоцький витягнув свій випробуваний пістоль і хотів застрелити візника. В цей час бідний чоловік молився до Почаївської Божої Матері і пістоль Потоцького заклинило. Пробуючи три рази підряд вистрелити у візника, Потоцький зрозумів, що сталося чудо. Це було в полі і за цією жахливою сценою спостерігало багато селян, які на той час там працювали, і стримали переляканих коней. 
Підчас побудови церкви сталося інше велике чудо. 18 червня 1781 року, о десятій годині рано, до приміщення, ще не збудованої церкви, зайшов монах і крикнув: «Негайно всі виходьте з церкви!» Там працювали майже двісті робітників і як тільки вони вибігли - впав великий стовп, котрий підпирав стелю, і вона з гуркотом завалилася. 
Починаючи від 1721 до 1831 року в монастирській хроніці записано 539 чудес. Ці чуда подаються в рукописному збірнику «Гора Почаївська». Пізніше його декілька разів перевидавали польською мовою. В зв'язку з величезною кількістю чуд за такий короткий період, виникла необхідність дослідити та підтвердити їхню правдивість. В 1770 році Екзарх всієї України, єпископ Луцька Сильвестр Рудницький-Любішевський досліджує правдивість тих чуд на доручення Апостольського Престолу та особисто папи Климентія XIV. Дослідження тривали не дуже довгий час, бо правдивість всіх чуд була очевидною. 24 червня 1770 року єпископ передає до Риму результати своїх досліджень. 1 травня 1773 року Апостольський Престол в Римі видає декрет, яким дозволяється коронувати Почаївську Чудотворну ікону. Особистий папський посланець з Ватикану повіз до Почаєва дві золоті корони - одну для Богоматері, другу для Спасителя. Про це єпископ Рудницький повідомив увесь народ Волинської єпархії окремим посланням.
Коронація відбулася 8 (19) вересня 1773 року, на празник Різдва Діви Марії. Організатори передбачали, що на коронацію прибуде багато народу, то й вирішили п провести на відкритому полі. На урочистостях були присутні єпископ Сильвестр Рудницький та Максиміліян Рилло – Холмський єпископ. В цей день там налічувалося біля 100000 людей та понад тисячу священиків. Коронація почалася великою процесією від церкви до поля. Коли ікону було виставлено на престолі , тоді весь народ припав на коліна і заспівав «Під Твою милість». Це був один із найяскравіших прикладів поєднання двох церков в одній неподільній вірі. Можливо, саме своїми чудами Матір Божа хотіла достукатися до сердець християн однієї з найдревніших земель на світі -України, щоб в такий спосіб переконати їх, що суперечки із законами Божими та Його заповітами є негідні їх. Можливо той час був найсприятливіший для об'єднання, якби не втручання московії та п всюдисущий людиноненависницький гегемонізм. 
Коронація викликала серед прочан масове бажання до очищення. Люди ішли до сповіді і священики сповідали їх цілу ніч. Над ранком вдарили гармати, скликаючи народ. Всі житлові будинки були замаєні квітами. Також було поставлено кілька тріумфальних брам. На струнко перед Величчю Богородиці стояли військо, кіннота, піхота та артилерія. І ось на подушках піднесли дві корони, які прислав і поблагословив папа. Коронацію провів єпископ Сильвестр Рудницький. 
Після урочистої Божественної Літургії до Причастя приступили понад тридцять тисяч прочан. У 1775 році граф Потоцький видав у Почаївській друкарні, яку заснували отці Василіани, книгу «Коротка історія про початок, старинність і про преславне діло коронації Чудотворної Ікони Пресвятої Діви Марії на Почаївській горі». Книга надрукована на латинській мові. В Римі було вибито 12 різних медаликів Почаївської Богоматері. До речі, про ці та інші «дрібниці» коронації сучасні дослідники чомусь замовчують. З того часу Почаїв стає великим відпустовим місцем. 
Врешті московська цариця Катерина II насильно повернула до православ'я Волинь. В Луцькій, Берестийській та Пинській провінціях було ліквідовано 145 католицьких монастирів. В 1831 році цар Микола І продовжував руйнацію католицької Христової церкви. Він без будь-якої на те згоди монахів, священиків та віруючих відібрав від отців Василіан монастир і церкву в Почаєві і передав їх своєму православ’ю. Московський Синод у 1883 році надав монастиреві титул Лаври. 
Звичайно, що історія Почаївської Лаври є набагато більшою і цікавішою До нинішніх днів не існує в Україні повної історії цього унікального місця. Сучасні дослідники відмовчуються, пояснюючи це тим, що втрачено багато монастирських архівів на протязі віків. Дослідники історії Почаївського монастиря обходять питання про його заснування католицькою церквою. Невідомо яким чином цей монастир став православним. Не знаємо також, як відбувався процес повторної передачі монастиря отців Василіанам (1720 рік). Не існує детальних описів, як насправді монастир отців Василіан повернули до православ'я (1831 рік). На всі ці запитання у дослідників єдина відповідь: не існує документальних даних. Єдине, на що спромоглися сучасні історики-дослідники, це не відкинути правду, що саме після повернення отців Василіян до Почаєва у 1720 році і до завершення свого перебування там - цей час був найбільш плодовитим у справі розбудови монастиря, поглиблення освіти та релігії Вся історія Почаєва не дає чіткої відповіді на багато запитань І лише повернення туди Отців Василіан викрешує іскру повноцінного життя во славу Господню. Василіани впровадили новий підхід в освітянстві. Відкрили друкарню, в якій видавалися книжки на багатьох мовах - українській, польській, латині. Новіціяти, котрі вступали на навчання, переходили через загальноосвітню школу. Вивчали риторику, філософію, латинь, а також праці римських класиків. Обов'язковими були курси математики, фізики, астрономії. При монастирі існувала також Повітова школа з 4-ох річним курсом навчання. В ній навчалися не тільки діти місцевої шляхти та заможних селян, але й поляки. Добрими учителями в тих школах були високоосвічені Отців Василіяни. 
Невимірне зросли в той період маєтки і землі. Це був час найвищого сходження правдивої релігійності українського народу, в котрому не панувала ненависть і роздори. Про це доказує коронація, на якій були присутні колишні вірні православної віри разом з католиками. Повернення Отців Василіян до Почаївського монастиря оживило і надало йому глибшого національного забарвлення. Тоді сталося найбільше різних чуд, пов'язаних з чудотворною іконою Почаївської Богоматері. Це був період, незатьмарений поділом Божих маєтків, суперечок з Божим законом. Це був час великої віри, котра скріпила і врятувала монастир від повного занепаду в пізніших часах, коли на нього наклала руку ненажерлива Москва. 
У анонімному виданні під назвою «Почаївська Лавра: Краткій історичний нарис» описується про те, що московське православ'я знову перебрало Почаїв до своїх рук. Ця «значна» подія подається з великою пошаною до свого московського «брата». Очевидно недаремно, той хто писав цю книжечку, не насмілився там поставити своє ім'я Як не дивно, але ця книжечка слугує основним документом на який опираються нинішні дослідники Почаївської історії, котрі дослівно передруковують її текст. 


Copyright hrystyjany © 2016