Вівторок
19.03.2024
07:46
Вітаю Вас Гість
RSS
 
Християнський Світогляд
Головна Реєстрація Вхід
Слово Боже про секти »
Меню сайту

Форма входу

Пошук

Погода в Україні

Поділись з друзями

кнопочка

"У дорогу до поган не пускайтесь і в самарійські міста не заходьте. А йдіть радше до загиблих овець дому Ізраїлевого" (Мт. 10, 5-6). З такими словами Ісус посилає на проповідь своїх учнів.

У цьому посланні постає якась нова категорія людей - самаряни. Хто ці люди, чому Месія виділяє їх (і то не в найкращому світлі) - вони і не погани, і (виникає зі слів Ісуса) не "вівці дому Ізраїлевого ". Хто вони? Що за новий праобраз дає нам Святе Письмо?

Самі самаряни вважають себе нащадками Якова (він же Ізраїль). В Євангелії від Івана 4, 12 у розмові з Ісусом жінка-самарянка каже: "Чи Ти більший за нашого отця Якова?"

Аби краще зрозуміти що це за феномен, слід зробити екскурс в історію вибраного народу.

Самарія - це частина землі Ізраїля (Землі Обітованої), бере назву від назви міста Самарія (Шомрон) - останньої столиці Ізраїльського царства (яке утворилося після розколу).

У першій книзі Царів (12, 1-17) знаходимо опис розколу єврейського царства. Цей розкол є праобразом будь-якого розколу народу Божого - будь-якого розколу у церкві.

Розгляньмо коротко описану в Біблії схему розколу:

Передумова розколу - певний занепад царя вибраного народу (Соломона) - занепад чи відчутні проблеми церкви (1 Цар. 11, 1-10). Бог через пророка Ахію призначає Єровоама бен Навата царем над десятьма колінами Ізраїля (1 Цар. 11, 26-40). Ця людина - на початках вибрана і призначена на свою роль (посаду) Богом - не втримується й відводить ввірений їй народ від Бога. Єровоам - побоюючись, що його піддані, приходячи до Єрусалимського Храму, який замінив переносний храм (Мішкан), будуть бачити юдейського царя - нащадка Давида - відвернуться від Єровоама. Нащадки Юди (в т.ч. цар Давид і його нащадки) були царським родом - лише царі з цього роду могли сидіти в храмі. Єровоама лякала сама думка про те, що на чергове свято його піддані прийдуть у храм і побачать там іншого царя, що сидить у храмі, а він - якщо й буде присутній на святі - буде змушений стояти серед натовпу, як звичайна людина. Не бажання бути "як звичайна людина і острах втратити царство" призводять до того, що Єровоам забороняє своїм підданим ходити до Єрусалимського храму для приношення жертв та настановляє двох золотих бичків - двох ідолів зі словами: "Ось твій бог, Ізраїлю, що вивів тебе з землі Єгипетської". Поставив одного у Бет-Елі, а другого у Дані. Приблизно через 400 років Ізраїльське царство було зруйноване. Упродовж ассирійського вигнання ассирійський цар переселив євреїв із Самарії, а на їхнє місце заселив поган (2 Цар. 17, 24). Частина євреїв, що згодом повернулася, змішалася із новосельцями, які поклонялися Богові та ідолам, і як пише Святе Письмо - їх нащадки роблять так й надалі (2 Цар. 17, 41).

Аби краще зрозуміти описані події, нам слід розібратися у кількох речах:

- що означають золоті тельці - чому саме вони стали ідолами Єровоама;

- навіщо Бог повелів створити єдиний храм, який мав стати єдиним місцем культу;

- чим обертається для розкольників відхід від єдиного храму;

- сучасна духовна "Самарія" - сектантство - в чому її небезпека.

Хоча порядок глав у Книзі Вихід говорить спочатку (у т. 25) про повеління спорудити храм, а потім - у главі 32 про спорудження золотого тельця - ідола, та зі змісту цих та інших глав не важко зрозуміти, що спорудження тельця передувало Божому наказові спорудити храм. Такі перестановки, тобто висвітлення подій, що мали місце пізніше перед подіями напередодні, не є новиною у Святому Письмі. У цьому випадку глава 24 закінчується словами: "І перебував Мойсей на горі сорок днів і сорок ночей". У главі 32 читаємо: "Коли народ побачив, що Мойсей забарився, не сходив з гори, збився він юрбою коло Арона та й каже до нього: Ану, зроби нам бога, щоб він ішов поперед нас!". Отож видно, що події із золотим тельцем відбувались, коли Мойсей був ще на горі. Це видно й із глави 32, 7: "Господь сказав Мойсеєві: Іди притьмом наділ, бо зіпсувався народ твій..." Така перестановка має своє логічне виправдання. Не розглянувши наперед детально Божих наказів щодо спорудження храму й Кивоту завіту, тяжко, а то й неможливо буде зрозуміти суть гріха спорудження золотого тельця.

На диво подібно описується обставини створення тельця біля підніжжя Синаю й тих тельців, що створив Єровоам. Така собі презентація, що збігається у формулюванні в обох випадках: "Ось бог твій, Ізраїлю, що вивів тебе з Єгипетської землі" (Вих. 32, 8; 1 Цар. 12, 28). З цього можемо зрозуміти, що йдеться про аналогічні (тотожні) в духовному значенні події.

Між побудовою Мішкана (першого храму) й трагічною помилкою синів Ізраїля - виготовленням золотих тельців - існує певний зв'язок. Цей зв'язок не тільки причинно-наслідковий, а й смисловий, глибинний.

Отож, опис будови храму починається, що цікаво, не з побудови самого храму, а із спорудження його центральної частини - Кивоту завіту (арон а-кодеш), у якому будуть лежати таблиці із заповідями - таблиці зі Словом Божим (арон - вмістилище суті, змісту; кодеш - возвишеність, надматеріальність).

Невипадковими є й розміри Кивоту: 2.5х1.5х1.5 ліктів (амот) - усі параметри "половинчаті" - це означає, що ніколи людина не зможе осягнути всі слова Божі повністю.

На кришці Кивоту Бог велить розмістити золотих херувимів (Вих. 25, 18-20). Там, каже Бог: "Я буду зустрічатися з тобою, і з верху віка, з-поміж двох херувимів, що над ковчегом Свідоцтва, я говоритиму з тобою про все те, що маю заповідати тобі для синів Ізраїля" (Вих. 25, 22).

Із текстів Святого Письма не тяжко зрозуміти - що Кивот завіту, особливо кришка із херувимами це копія небесного Трону Всевишнього (Кісе а-Кавод) (Одкровення 4, 6-8). Трону - на якому сидить Всевишній. В іншому місці читаємо: "Усівся Він на херувима..." (Пс. 18, 11).

У книзі пророка Єзекиїла 1, 10. (Ієзекхель) пророк описує лики дивних істот довкола Трону Всевишнього: спереду - людське лице, правобіч - левине лице, ліворуч - бичаче, ззаду - орлине.

В іншому фрагменті (Єз. 10, 14), де приблизно подано подібний опис Кісе а-Кавод (Трону/Престолу Всевишнього), про лик бика (тельця) не згадується. Замість нього сказано - "лице херувима".

Отож, стає зрозуміло, що йдеться не про звичайне ідолопоклонство, як у поган, - споруджуючи золотого тельця сини Ізраїля намагалися самовільно спорудити щось на зразок престолу в храмі - свій - альтернативний престіл, але не за велінням Бога - а самовільно. Таким діям чітку Святе Письмо дає чітку оцінку - ідолопоклонство (Ді. 7, 41).

Люди намагаються служити Богові, але самовільно, не згідно Його велінь, хочуть "загнати" Творця у рамки свого, переважно обмеженого, розуміння - таке поклоніння i служіння Бiблiя називає ідолопоклонством. Люди поклоняються не Боговi - а якомусь образові, що самі намалювали у своєму уявленні.

Таке мудрування ніби й пов'язане із прагненням наблизитись до Бога, однак, як бачимо, не збігається iз Божою волею. Херувими на арон а-кодеш мають людські обличчя, розкольники роблять подобу ж тельця, хоча й одного з чотирьох ликів істот при Небесному Престолі, однак - зовсім не те, що Бог хоче дати людям у вiдповiдний час.

Не дарма, повторимо, розміри Кивоту завіту половинчасті - що символізує нездатність людей повністю осягнути Божу мудрість записану в Cловi Божому. В цьому й є одна з функцій віри - навчити людей довіряти Боговi. Його управлінню в житті церкви та окремої людини.

Отож золотий телець - ідол - престіл альтернативний до того, що Бог запланував для свого народу. Ця альтернатива дуже близька до оригіналу - що підвищує небезпеку зробити неправильний вибір.

Престіл, який не освячений Богом, той, який Богу не до вподоби, немає ніякої цінності. А головне - не виконує тих функцій, які покликаний виконувати престіл - приносити жертви Богові: жертви за гріхи, жертви благальні, жертви подячні... - відновлювати та поглиблювати зв'язок людей з Богом - зв'язок, який втрачається через гріхи. Без такої допомоги люди все далі й далі відходять від Бога. Що й видно на прикладі Самарії - згодом, після золотих тельців, народ почав будувати вже класичні поганські капища й приносити жертви поганським ідолам.

Бог дає наказ збудувати Храм. Навiщо? Хiба не можна служити Боговi де будь? Адже християнин повинен виконувати волю Творця всюди.

Що означає слово - Храм?

Храм, про який Бог говорить Мойсею, називається Мiшкан. Його корінь складають літери шин, каф, нун. Цей корінь утворює ряд однокореневих слів, які стосуються дієслова "перебувати, бути присутнім". Завдання Храму забезпечувати відчуття присутності Всевишнього, що на iвритi визначається словом Шхiна (шин, каф, нун) - Дух Святий.

Храм в Єрусалимі - Бейт а-Мiкдаш - бейт - дiм, Мiкдаш - корiнь складається з букв куф, далет, шин й перекладається як "понад усе, вiдiрваний вiд матерiальностi, пiднятий над матерiальнiстю".

Так приходимо до розумiння сутi Храму - це мiсце, яке допомагає вiдчути присутнiсть Творця i "надматерiальнiсть" (вiдмежованiсть вiд свiту).

Отож Бог наказує збудувати храм: "Нехай вони Мені спорудять святиню, щоб Я міг жити серед них"(Вих. 25,8).

Як єдиним є Цар/Правитель, так єдиним є і його трон/престол. Божий Престол - Трон Всевишнього (Кісе а-Кавод), що перебуває на небесах. Його копія на Землі Храм (Мішкан - а особливо Кивот Завіту (арон а-кодеш) - центральна частина переносного храму (Мішкана). Бог встановлює, що ця святиня буде єдиним місцем культу, приношення жертви деінде є гріхом (Лев. 17, 1-9). Значна частина дослідників Святого Письма, аналізуючи детально описану будову Храму, приходить до висновку, що будова храму нагадує саму людину. Підтвердження правильності цієї думки знаходимо у 1 Кор. 3, 16-17; 1 Кор. 6, 19; 2 Кор. 6, 16: "Бо ви храм Бога Живого". У Ефес. 2, 21 апостол Павло прирівнює увесь народ божий до храму.

Храм в Єрусалимі і єдиний престіл - вищий символ духовної єдності божого народу як одного цілого. Народу божого - який складає "один організм" (Ефес. 1, 22-23; І Кор. 12, 12-27) - тому й храм - один.

Храм Божий - це фізичне, матеріальне втілення також єдності між народом божим та Богом. Будь-яка спроба встановити додаткові місця служіння заперечує ідею такої єдності. Після втрати єдності - через гріх людей - храм зазнає руйнування.

Христос під час молитви напередодні страждань кілька разів просить Отця Небесного за своїх учнів - "...щоб як Ми, єдине були!" (Ів. 17, 11,22).

Навіщо? Що поганого, хай би були собі різні церкви?

Чому Ісус говорить до Петра "на тобі церкву свою збудую", а не "церкви"?

Відсутність єдності в церкві породжує суперництво. У Матея 12, 25 читаємо: "Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються". Теж саме у Луки 11, 17.

Тому в Посланні до Ефесян апостол пише: "Отож, благаю вас я, в'язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру. Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрищення, 6 один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх" (Еф. 4, 1).

Наскільки є важливою єдність Божого народу стає зрозуміло в Одкровенні 12, 1-17. Особливо у 17 рядку: "І змій розлютувався на жінку, і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове", - народ божий перебуває у стані духовної ВІЙНИ. Ефес. 6, 12: "Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби".

Будь-яке зазіхання на єдність церкви, яка до того ж перебуває у стані війни, є фактично дезертирством та диверсією, й спрямоване на те, аби поділити народ божий, щоби поділити царство, аби воно впало, запустіло - незалежно від того чи усвідомлюють/бажають цього ті, хто робить розкол, чи діють не свідомо.

Саме для забезпечення єдності народу божого встановлено єдиний Храм за часів Старого Завіту. Саме для забезпечення єдності в Новому Завіті встановлено владу Апостольського Престолу, також одного: "І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі!" (Мт. 16, 19). Лише престоли, що перебувають в єдності з апостольським престолом Петра мають право звершувати святі таїнства: євхаристії, сповіді, вінчання, миропомазання, священства, єлеопомазання. Відрив від престолу Божого від Святих Таїнств, без яких неможливо перемогти в цій духовній війні, в кінцевому результаті призводить до ідолопоклонства - спочатку прихованого - під видом самовільного служіння Богові, а згодом - до відвертого язичництва.

Жодні обставини не можуть бути виправданням для спроб вчинити розкол в церкві - відірвати Божий народ від Божого Храму.

Як вже зазначалось вище, передумовою для розколу стало й надалі стає падіння/духовний занепад в церкві (гріхи Соломона). Як показує Святе Письмо Бог настановляє праведних людей для того, аби ті опікувалися Його народом, як це було з Єровоамом. Модель поведінки праведної людини в таких обставинах неодноразово дає нам Слово Боже. Зокрема, в близькій до цієї теми історії із створенням золотого тельця біля підніжжя Синаю, на Божу пропозицію знищити народ Ізраїля за його гріх, а з Мойсея вивести новий народ - Мойсей просячи Бога пробачити його народові каже: "А тепер, коли б Ти пробачив їм їхній гріх! А як ні, витри мене з книги Своєї, яку Ти написав..." (Вихід 32, 32). Насправді праведна людина не бажає зла своєму народові, своїй церкві, а як тільки може вставляється за неї. Навіть ціною власного життя.

Доки Бог не зруйнував Храму в Єрусалимі, навіть сам Ісус закликає не бунтувати проти неправедних тогочасних його управителів: "На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть" (Мт 23, 2-3).

Якщо ж праведник спалахує гордістю, починає дбати лише про свої інтереси - не втратити своє панування - то неодмінно заведе людей до розколу, як це зробив Єровоам, а в кінцевому результаті до ідолопоклонства. Так було за всіх розколів у церкві. Цікавий факт - як після розколу Єровоама, так і після першого великого розколу у християнській церкві (відокремлення православної церкви) обидві держави (Самарія та Візантія) після 400 років існування були зруйновані і вже ніколи не відновилися.

Христос - глава церкви (Ефес. 5, 23; Колос. 1, 18; Колос. 2, 10) - Він веде й будує свою церкву - відхід від церкви - це недовіра перш за все до того, Хто веде цю церкву - недовіра до Христа.

Боже слово відкриває нам й інший бік розуміння феномену Самарії та самарян. 
Ще за старозавітніх часів територія Землі Обітованої - Земля Ізраїля полілялась за "концентрацією" духовності. Найбільш благословенним, звичайно, було місце Храму - Сіон, який розміщений у Єрусалимі, на території Юдеї: "Та вибрав Я Єрусалим на пробування Мого Імени там" (2 Хр. 6, 6), "Бо вийде з Сіону Закон, і слово Господнє з Єрусалиму" (Іс. 2, 3). Порівняно меншою за своєю духовністю вважалась Галилея: "Галилеє поганська!" (Іс. 9, 1-2; Мт. 4, 15). Ці різні за рівнем духовності землі символізують людей відповідного рівня духовності. Галілея поганська - це так звані "не практикуючі" християни, які бувають у церкві двічі на рік, на великі свята, а то й двічі за своє життя, на хрищення і похорон. Їх серце далеке від Бога, такі собі "охрищені погани". Коли такі люди починають шукати Бога - вони прямують у напрямку до більшої духовності - до Єрусалиму, до Храму Божого. Однак дорога з Галілеї до Єрусалиму лежить через Самарію. Як це розуміти? Люди починають шукати Бога - отримують різну інформацію з різних джерел, в т.ч. із Біблії. Однак не завжди трактування того почутого і прочитаного відповідає істинному змісту. Часто людина міряє Слово Боже своїми людськими мірками, як вже говорилось, намагається "загнати Бога в рамки свого людського розуміння". Часто відкидає або не до кінця приймає науку церкви - захоплюється вченнями різного роду сект - прообразом яких, як ми вже знаємо, є Самарія /самаряни. Поклоніння, базоване на такому "розумінні" Бога Біблія називає гріхом золотого тельця - ідолопоклонством. Біблія застерігає нас від цього. У 1 Посланні до Тимофія 6, 20 читаємо: "О Тимофію, бережи передання, стережися марного базікання та суперечок знання, неправдиво названого так". Правильне розуміння Слова Божого дає нам наука церкви. Допомагає їй у цьому передання від перших християн. Це передання відсутнє у сект, які утворилися порівняно недавно. Фактично Слово Боже тлумачать там так само, як його розуміли самаряни, що споруджували золотого тельця, - ніби й образ херувима біля престолу Всевишнього, однак справжнім престолом їх тілець не став, а призвів до ідолопоклонства. Про важливість науки церкви й передання як Слова Божого знаходимо вказівку й у надписі на хресті - він був зроблений на трьома мовами - гебрейською, грецькою й латинською. Першими двома мовами слово Боже написане в Біблії (Старий та Новий Завіт), третьою ж - латинською - впродовж багатьох століть свого існування виголошує науку Католицька церква. І в наші часи багато католиків захоплюються вченнями протестантських проповідників. У Луки 24, 13-35 читаємо як Ісус після воскресіння розтлумачував Писання двом учням дорогою до Еммаусу, однак пізнати Його вони змогли лише "при ламанні хліба" (Лк. 24, 35). Без пресвятої Євхаристії жодна людина не зможе пізнати Христа, хто і як би не тлумачив Святе Письмо, - навіть сам Ісус. А як бачимо із Святого Письма розуміння мудрості Божої у сектантів (самарян) є переважно хибне. В Євангелії від Івана 4, 3-43 описано спілкування Ісуса із самарянами. Він все ж залишається у них на кілька днів й їм проповідує Слово Боже - не перекреслює їх, не відкидає від себе. Однак завжди слід пам`ятати - шлях від "поганської Галилеї" веде до Юдеї, як каже Ісус до самарянки, "бо спасіння від Юдеїв" (Ів. 4, 22), а Самарія - це лише один з етапів, який багатьом необхідно перейти на шляху до Храму й не "застрягнути" в ній. Храм же - це людина: 1 Кор. 3, 16-17; 1 Кор. 6, 19; 2 Кор. 6, 16: "Бо ви храм Бога Живого". 

ДивенСвіт

Лічильник

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Copyright hrystyjany © 2024