Біблія — це виняткова книга, невичерпна книга в якій сказано все які про Бога, так і про людину. Всюдисущий Бог в Біблії нам відкривається і дає нам пізнати Свою Тайну. Себе ж людина впізнає в Ній з різних сторін, як з найсвітліших, так і з темних кутків своєї душі.

 Біблія — це виняткова книга, невичерпна книга в якій сказано все які про Бога, так і про людину. Всюдисущий Бог в Біблії нам відкривається і дає нам пізнати Свою Тайну. Себе ж людина впізнає в Ній з різних сторін, як з найсвітліших, так і з темних кутків своєї душі. Біблія містить в собі вчення релігійного порядку, богоодкровенну істину, але і людське знання. В Біблії людина впізнає себе і дивується. Крім того Св. Письмо знову і знову вчить її. Все в священній книзі, за словами Ап. Павла, дано "нам для настанови". В словах які читаємо, в уроках які викладаються нам в життєвому досвіді Ізраїльського народу і його ділі міститься характерність і її основа в Біблії. Немає ні одного принципу який не мав би свого початку і своє формування в Біблії.

Сама назва Біблія — походить від гр. biblos, який грецька мова перейняла від Єгипетського словництва, де воно означало "папірус", тобто письмовий матеріал, який виробляли в м. Бібльос. Біблія — це грецька назва Святого Письма. Євреї для визначення збору святих книг послуговувались словом "гасефер" — книга. Це слово при перекладі Старого Завіту з єврейської на грецьку (Септуагінта /переклад 70–ох/) переклали як biblos або здрібніло biblion — книжечка.

Біблія ділиться на дві частини: Старий та Новий Завіти. Саме слово "завіт", якщо його правильно зрозуміти, приводить читачав притул до таїнств енної дійсності, яка займає в Святому Письмі ключове місце. Мова йде про угоду, заключну між Богом і людиною  спочатку через посередництво одного народу, а потім — безпосередньо. Ця угода також називається одкровення. Тобто Бог відкривається  людині. В Старому Завіті міститься 47 книг і в Новому — 27.

І–й Ватиканський Собор навчає, що книги Старого та Нового Завітів — священні, тому що "написані за натхненням Святого Духа і Бог їх автор. Бог є головним автором священних книг, людина — другорядний. Від Бога походить тема, провідна думка, суть речі. Від гагіографа — хід думок, добір слів, спосіб виразу, характер жанру, стиль,  включно з граматичними та літературно–стилістичними особливостями". Як вже зазначалось Біблія це слово звернене до людей. Це записане слово, записане під натхненням Святого Духа. Отже, Біблія це богонатхненна книга. Проте сам термін богонатхненність потребує деякого уточнення. Його найкраще визначив папа Лев ХІІІ в енцикліці "Providentissimus Deus": "Богонатхненність це надприродна дія в наслідок якої Святий Дух побуджував гагіографів і допомагам /співпрацював/ їм в час написання, таким чином, що вони розуміли і прагнули точно передати і виразити з безпомилковою точністю те, що Бог велів їм написати".

З біблійного натхнення випливає і непомильність Біблії. Оскільки Божий авторитет який стоїть за її написанням виключає будь–яку можливість омани.

Що ж тепер давайте поміркуємо, що це означає бути практикуючим християнином?...

Отож, під час Тайни Хрещення ми стали членами містичного тіла Христового, Вселенської Церкви. А в Тайні Миропомазання отримали печать дару Святого Духа і стали Його храмом. Але чи це означає, що людина є практикуючий християнин? Зовсім ні. Я вважаю, що практикуючий християнин це людина, яка живе Живим Богом, яка кожну мить свого життя посвячує Йому. Яка у будь–якій іншій людині бачить Ісуса Христа. Це людина, яка й наділі у нашому світі, у нашому часі голосить іншим цю Добру Новину, Цього Живого Бога. Голосить своїм життям, своєю поведінкою, взагалі собою.

І щоб бути такою людина мала б звідкись брати силу, брати снагу. Одним таким невичерпним джерелом є Євхаристійний Христос. А іншим, не менш вагомим, є Святе Письмо. Отож, як ми бачимо Біблія в житті християнина, а особливо в житті практикуючого християнина, має посідати не аби яке місце.

Через це, і не тільки, Біблія протягом століть була і залишається книгою, яку найбільше читають у світі. Якщо врахувати усі друковані видання Біблії, то можна зробити висновок, що загальний тираж досягає майже міліарна екземплярів. Її переклали майже на 700 мов і діалектів.

Церква не тільки не забороняє читати і вивчати Святе Письмо, але і всіляко це підтримує, прийнявши перед цим всі необхідні міри для охорони Богонатхненного тексту від всіляких помилкових пояснень.

За 100 останніх років Святий Престол опублікував три великі послання, енцикліки, які є присвячені питанню про необхідність читання, вивчення і викладання Святого Письма з детальними вказівками як для вчених і духовенства, так і для мирян. Це Енцикліки "Providentissimus Deus" (папа Лев ХІІ, 1893),"Spiritus Paraclitus" (папа Бенедикт ХV, 1920) "Divino afflante Spiritu" (папа Пій ХІІ, 1943).

Щодо самого читання Біблії, то не є достатньо читати Біблію як будь–яку іншу книгу, яка є написана людиною. Біблія — молитвенна книга, книга священна і не випадково Церква вчить нас молитися за Біблією, звертатись до Її сторінок щоб підтримувати наш духовний порив.

Ми повинні вміти проникати в Неї, роздумувати над Нею і любити Її. Це книга Божа, але Вона "не була дарована нам з неба", Її писали люди, хоч і просвічені Святим Духом і тому Біблія — людська книга, яка пробуджує нескінченні відгуки в душі того, хто її читає.

Для повного розуміння текста Біблії потрібно визнати, що Він від Бога, і тоді виясниться все, що могло б здаватись темним, соромлячи. Більше того, треба, як я зазначав вище, полюбити Святе Письмо. Такий бо загальний закон, який чудово висловив французький середньовічний містик Гюго де Сен–Віктор: "Любов більше науки, більше розуму. Любов дає більше ніж дає розуміння. Любов проникає туди, куди наука проникнути не може". Ніде цей закон так не застосовується, як в нашому відношенні до Святого Письма. Любити Біблію щоб Її розуміти, що це значить? Це означає почути в глибині нашої душі голос Того, Хто так полюбив людину, що покликав її з небуття і багаторазово говорив їй в знаках і пророцтвах, а пізніше устами Свого Сина який воплотився; це значить любити Бога. Одкровення і духовне багатство Якого знаходиться на сторінках Його книги.

Щодо цілі читання Святого Письма, то тут можна підходити з різних точок зору:

Доксологічна — залюблення в Бозі, зустріч з ним. Для цієї мети найкраще надається Літургія, але її можна осягнути і у приватному читанні. Поглиблення і розвитку християнського життя, пошук у Святому Письмі розв'язку життєвих проблем. Окрім приватного читання цій меті служить насамперед гомілія. проголошення, пропагування, зміцнення й оборони віри.у цій цілі Святе Письмо використовується на місіях, ре колекціях, в катихеза. критики об'явлення і правд віри.

Є різні форми читання Біблії:

Lectio divina — це форма приватного читання Біблії введена Отцями Церкви. В чернецтві вона стала джерелом дійсного духовного життя та молитви. Вона полягає у слуханні, розумінні, медитації та контемпляції. Літургія слова — форма читання і слухання Святого Письмау спільноті в обрядових рамках, Літургії. Біблійна година — форма викладу Святого Письма для практичних

екзистенцій них цілей. Біблійні гуртки — де у них шляхом дискусій проробляють малі, конкретні фрагменти Святого Письма з метою їх      конфронтації, порівняння з життям.

Перегляд життя — від певної життєвої ситуації переходиться до тексту, шукається сенс і вияснюється конкретна подія чи життєві обставини у Божому слові.

Отже бачимо, що треба читати і вивчати Біблію. Потрібно, щоб вона стала і була для кожного з нас зокрема настільною книгою на якій би ніколи не осідав пил.

І на завершення декілька порад для приватного читання Біблії:

Читання Біблії є зустріччю з Богом (Христом). Не мусимо все розуміти, вистачає мати свідомість, що у Божому слові зустрічаємось з Живим Богом.

Пам'ятаймо. Біблія служить не для заспокоєння моєї цікавості, але для поглиблення релігійного життя. читання Біблії має бути уважним, повільним, має відбуватись

у внутрішній тиші і спокої, систематично і постійно.

Андрій Микитюк