У Святах Коляди й Щедрого Вечера виявлюється Староукраїнська культура у великій силі, — як ідейним змістом Свят, так і висловами Святочних пісень; і по друге: що ці Свята, — якраз задля великої в них життєвої правди й сили тої Староукраїнської культури, — задержує нарід уперто та мимо існування на Україні християнської віри, святкує їх рівночасно й паралельно з християнськими святами Різдва Христового й Богоявління.
Коляда й Щедрий Вечер — як самостійні Староукраїнські свята, що тривають досі від непам’ятних часів у виді людових Святочних обрядів та містерій, — мають свій особливий вислів у Святочних піснях: Колядках та Щедрівках. Дають оці Святочні пісні найправдивіший і найповніший образ Сароукраїнської реліґійної ідеольоґії та висвітлюють дійсний зміст Свят Коляди й Щедрого Вечера. Що більше — вони приявляють і найбільше первісну Українську культуру й реліґію і, судячи по ріжним признакам, автохтонну Українську.

Староукраїнські Колядки мають в першій мірі всі характер культово-реліґійний, з кількома відмінами реліґійного шанування відповідно до культурно-історичного розвитку Українського народу. Та основою цього шанування є ідея Почину Світа і його Творця. Для того всі Українські Колядки можна визначити як міти про Почин Світа і Первовічне людське життя. Тому то і традиції про первісне господарське й суспільне життя народу містяться в Колядках. Абстрагуючи ці останні та лишаючи на пізніше критичний розгляд культових мотивів, потрібно взяти передовсім за предмет досліду головний мотив Колядок — питання Почину Світа, упорядкувати схематично Колядки з світотворчою темою й розглянути їх критично.
Навіть дальша тема про Гаїлку знаходить в них своє опертя, бо вони є висловом Староукраїнських традицій реліґійних, суспільних та господарських, на яких основуються Свято Різдва і Щедрого Вечера, а з цими Святами має Гаїлка ідейний зв’язок.

Отож суть Колядки світотворчі двоякого роду:
— одні співають виключно про подію Почину Світа, або про поодинокі світотворчі події Первовічної доби,
— другі, між котрими є також багато Щедрівок, подають уривочні спомини про Першу світову добу.
В цих останніх, звичайно в їх заспівах, поет-співець неначе лише покликується на первовічні мітичні події, або натякає на них (алюзії); але ці поклики й натяки приявляють цінний матеріял до питання Почину Світа в Українських традиціях та до порівняння їх з світовим фольклором на цю тему.
Перших Колядок є мало; мабуть багато світотворчих Колядкових традицій уступило перед біблійною й християнською ідеольоґією.
Других Колядок, а властиво цих мітичних світотворчих заспівів, є многота; вони входять і в Колядки з християнською ідеольоґією, як поетична їх окраса; а в дійсності є лучником старої ідеольоґії з новою.

У старовіцьких Колядках про Почин Світа може не бути спомину про особистого Творця, у деяких лише приспіви з окликами до Бога і Сина Божого. — Не можна бути певним, що вони є пізнішими додатками з доби християнської. Вони якраз роблять вражіння висловлювань мітичного змісту про Сина Божого, хто’зна чи не в зв’язку з традиціями Полудня про Спасителя Світа; але все-таки криється в них, хоч би й старинна, ідея про Бога.
Значна частина Колядок, як побачимо опісля з Місячною символікою, має за тему ненастанну творчість „Господа“, яка приявлюється у всевідживаючій природі. Вони подобають на реліґійні роздуми з приводу Сотворення Світа, бо вказують на залежність від „Господа“ всього життя в природі. І вони по своїй суті — і змістом і формою — належать до Колядок про Почин Світа.

Реліґійна їх ідеольоґія є дуже старинна, можна сказати — пракультурна, мимо того, що бувають вони попереплітані ідеями й іменами християнськими.
А зовсім самостійний світогляд виявляють Колядки, присвячені саме питанню Почину Світа. Вони в цій темі не зв’язані ані християнськими, ані біблійними поглядами і очевидно складені народом дуже давно і в більшій частині самочинно та незалежно. Вони дають матеріял великої вартости для культурно-історичних етнольоґічних дослідів над Українським народом.
В зв’язку з головною темою праці оця частина Колядок, з якими лучиться ідеольоґійно багато Щедрівок, утверджує в нас наново погляд, що провідною думкою Українського старовіцького свята Коляди була ідея Різдва, себто зродження Світа і поклін Творцеві.

Питання Почину, чи Сотворення, Світа зацікавлювало народи безперечно ще від часу, коли зачалося людське життя на землі та наставали людські помічення над природою. Традиції про Почин Світа належить проте зв’язувати з найпершою добою людського життя, та і нема в світі переказів на цю тему, які не були б зв’язані з тою добою. Вони мусіли переходити традиційно від найперших людських поколінь аж до сьогодня. Але життя й культура поодиноких народів підпадають змінам — або улягаючи чужим впливам та культурним переломам, або змінюючися в повільному розвитку.
Безперечно, що перші думки народів про Почин Світа треба би лучити з їх першими ідеями про Бога, коли візьмемо на увагу, що після новіших етнольоґічних дослідів, віра в Бога Творця й Господаря Світа була знаменем пракультурної або найбільше первісної доби — і аж в пізніших часах псувалася або й затрачувалася. Та виходить з того дальший і правильний висновок, що й думка про Почин Світа мусила підпадати змінам відповідно до розвитку реліґійних понять.
Але думка про Почин Світа належить також до фільософійної катеґорії думок і можна догадуватися, що первісна людська думка і в цей спосіб працювала над розв’язкою питання про Почин Світа. Такі фільософійні думки залежні знов від ступеня культури людського ума.
Коли у пракультурних народів могли вони бути, хоч здорові і влучні відповідно до первісного здорового й свіжого людського інтелекту (розуму), але прості й невитончені, то у пізніших, може, зіпсованих фізично, інтелектуально й морально народів могли приявляти деяку анормальну культурну вибуялість, властиву вийшовшому з природних норм біологічному процесові. У вторинних, більше рафінованих культурах, були вони відповідними до розвитку й характеру реліґії та ступеня культурного розвитку поодиноких народів. В кожнім разі треба числитися з тим, що в світогляді поодиноких народів на Почин Світа можуть бути задатки неповторної й самостійної думки, тим багатші й більше незалежні, чим більше особистости було і єсть у якого народу.
Думаю, що було би вказаним з такими мірками (критеріями) приступати до розсліду світотворчих переказів Українського народу і до порівняння їх із преріжними світовими переказами про Почин Світа. Може в цей спосіб буде змога знайтися серед того виру людських думок і їх стремлінь, які виступають у світотворчих переказах народів світа — і дійшовши до їх культурно-історичних основ, спізнати ступінь їх культурного взаємовідношення одних до других, їх взаємну залежність — або ориґінальність і самостійність.

В цей спосіб рад би я обійтися з Українськими світотворчими переказами, передовсім Колядковими, які є цей час предметом особливого досліду. Хочу їх співставити з переказами інших народів і з ними порівняти, — але не спускати з виду можливости їх самостійного зродження та не забувати про сильну культурну особистість Українського народу, про зв’язок цих переказів з Українським старовіцьким реліґійним шануванням та про загальні культурно-історичні обставини, серед яких розвивався Український нарід.
Серед моря світових первісних думок про Почин Світа та серед великої наукової літератури в напрямі їх пізнання й зрозуміння здається мені Український нарід з своїм світоглядом — окремим культурним островом, недоціненим і непрослідженим як належить етнольоґами. Це треба сказати особливо з огляду на ріжницю світогляду Українського народу і народів Східної Европи й Азії — взагалі (ціле нинішнє дослідження буде цього доказом), а в подрібності — на ріжницю між їх переказами про Почин Світа.
Величезна многота переказів про Почин Світа в цілій Східній Европі, в північній, середній і полудневій Азії, творить майже один і той самий вид. Всі ті перекази перейняті думкою про дуалізм духових сил, — доброї і злої, — при творенні світа. Почавши від Вавилонських, Іранських, а в частині й Індійських старих вірувань, відтак у віруваннях середньої й північної Азії, а в слід за тим і в Східній Европі, віра в дуалізм є провідною думкою переказів про Почин Світа.
Вправді, цими віруваннями Сходу перейнята також значна частина Українських традицій про Почин Світа, а властиво про створення першого чоловіка, а саме: казок, переказів і леґенд прозових, — але давніша катеґорія таких традицій, що заховалися в Колядках, є зовсім від них відмінною. Коли тамті, прозові, міти є виразно дуалістичними, хоча з очевидною вищістю доброго духа над злим, то в Колядкових нема і сліду думки про дуалізм, а ясна, виразна, ідея доброго духа, Творця Світа, якому служать нижчі, але добрі духові єства.
Посеред біля тисячі Колядок і Щедрівок є лишень дві, майже тотожні Колядки, а третя відмінна, з дуалістичним світоглядом, — і то запозичені ідейно й змістово з Українських прозових казок. Ці Колядки зовсім відмінні навіть своєю формою, чисто епічною, від інших Колядок. Ствердити належить, що окрім згаданої пари Колядок дуалістичних, не тільки нема ніяких подібних до них, але між усіма Колядками і Щедрівками нема ані однісінької згадки про злого духа. Коли прослідимо відтак всі типові Українські Колядки про Почин Світа і порівняємо зі згаданими двома винятками та з переказами чужими, подібними до них, то наглядно спізнаємо, що перекази Колядкові є більше старинними та давнішими від оцих прозових, а тоті є пізнішими і занесеними на Україну з чужини.
Двоїстість світогляду Українського народу в справі Почину Світа, цебто Колядкового й казкового, — і необізнаність етнольоґів-неукраїнців з усім етноґрафічним матеріялом, що відноситься до питання Почину Світа, є причиною незрозуміння через етнольоґів окремого культурно-історичного становища, яке займає Український нарід проти світових традицій про Почин Світа.
З огляду на головну тему нинішнього дослідження будуть цікаві передовсім Колядкові міти, тим більше, що вони нерозлучно зв’язані з Святами; а казкові будуть служити лиш принагідно як матеріял до порівняння та для доказу, що давній Український світотворчий світогляд не був таким, як подають казки. І цей старинний світогляд не тільки, що не затратився, але нарід зберіг його наче святість і рік річно підтверджує його наново Святочними співами про нього.