Щоб мати перегляд світотворчих переказів північного та полудневого Сходу, буде подана їх збірка в осібнім екскурсі при кінці першого випуска цієї праці; а саме найважніші, себто ті, які правдоподібно дали основу мітам народів Европи та Азії, а мабуть перейшли поза Океани. Покажеться з перегляду мітів Українських в порівнянні з тамтими, що є в Українців неповторною, своєрідною концепцією. Вибір Українських Колядкових світотворчих мітів буде поданий в однім з слідуючих розділів.
Щоб легше розібратися при розсліді Колядкових мітів та їх порівняти з переказами світовими належить згори поставити твердження, перепроваджене опісля, — що головною прикметою Колядкових переказів є їх релігійна засада монотеїзму. Саме: віра, що в Почині Світа було первовічне добре Єство, або збірно-добрі Єства, не так первовічні як відвічні, про яких зродження нема ніякого спомину — і що лише вони спричинилися до появи Світа. Первовічним добрим Єством приявлюється найвище Єство духове, — Творець і Господь Світа, — Бог.
Всі інші народи, з малими виїмками, мають світотворчі міти з дуалістичним світоглядом. Справді дивне, що серед такої многоти народів, які жили, або й жиють в окрузі Українців, — як от: усі племена Азійські й полудневого Сходу, відтак усі Індоевропейці, — удержався монотеїзм в Українських Колядкових традиціях. Поруч цих Колядкових традицій зберігся монотеїзм на Полудні в світотворчих переказах Староіндійських та в одинокім Арабськім і в деяких світотворчих мітах Австронезьких; а на Півночі в переказах дрібних народів : Фінів, Естонців, Калмуків, Мансів та Воґулів. Вони будуть подані окремим строєм в заповідженім екскурсі про світові світотворчі міти.
Ідея Найвищого Єства у інших народів.
В екскурсі про світові світотворчі перекази цікавим буде, — для кращого зрозуміння культурного розташування Колядкових переказів, — розділ про реліґії й мітольоґії деяких народів природи з Індо- і Австронезії.
Це буде річ про вірування відвічних автохтонів цієї області світа: Піґмеїв Індомаляйської та чисто Маляйської раси, споріднених етнічно й культурно з первісними народами Австралії, які, мимо чужих етнічних заливів та культурно-історичних перемін у себе, задержали досі свої питомі пракультурні реліґійні та мітольоґійні ідеї.
Є ними передовсім Андамани з Індійської затоки, про яких уже була згадка при розгляді Української Святовечірної ідеольоґії, а відтак племена, що замешкують острови Борнео та Ніяс: Даяк-и, Каян-и, Батак-и.
Вони досі задержали чисту ідею Найвищого Єства, а їх мітольоґія визначається найнижчим мітольоґійним ступенем та лиш малими ухилами від первісної віри в Бога; основується вона також на шануванні Прадіда і його символу — Місяця — в найпервіснішій формі; має характер Астрального шанування (Місяця й Сонця, або Місяця, Сонця і Зір) в найбільше первіснім вислові.
Річ у тім, що ніякий тип первісних реліґійно-мітольоґійних вірувань не підходить так до вірувань Староукраїнських, як вірування згаданих Австронезьких племен. Ці вірування мають такі визначні подібності до Українських, що є майже ідентичними з ними. Особливо виявляється це у світотворчих переказах, — в Українців у Колядкових та Щедрівкових, — та в особливім уподобанні вважати Прадіда (або його символ — Місяць) за духове єство у виді Сокола ; — подібно вважати Астральну Трійцю за мітольоґійну Прадідну рідню.
В дійсності — ані етнічні, ані ґеоґрафічні, ні історичні умови не дають оправдання цим культурно-реліґійним анальоґіям Індо- й Австронезьких племен та Українців. Але на факт цей годі не звернути уваги. Може це лиш нормальний хід елементарної думки, викликаної спостереженням природи та рефлексіями суспільними й реліґійними. Впрочім були тут і будуть подані культурно-реліґійні анальоґії інших далеких від Українців і чужих для них етнічно-первісних народів і народів природи — і нехай вони послужать за матеріял задля ближчих дослідів і висновків для етнольоґів.