Які асоціації виникають у вас, коли ви чуєте слово «сім'я»? Добре, якщо це діти, весілля, навіть просто спільний побут. Гірше, якщо при слові сім'я ви згадуєте черговий анекдот про подружню зраду або ще щось і гірше. Але, на жаль, часто в людей виникають саме такі асоціації.
Вже більше ста років в розмислах про стан сім'ї широко використовується поняття «занепад сім'ї». Ті, хто підіймає питання про цінність сім'ї, часто стають об'єктами критики, нерозуміння та навіть висміювання.
Сім'я ніколи не робилась предметом філософського дослідження, залишаючись темою беллетристики, рідко поезії, але головним чином – жартів, пародій та анекдотів. Саме таке ставлення до сім'ї переважно панує і зараз в Україні. За всім цим стоїть незадоволення сім'єю, скоріш за все викликане недовірою, сумнівом в її силах, в її цінності. Як ще можна пояснити нашу несамостійність та безвідповідальність сьогодні, коли, озираючись навколо, бачимо здатних до шлюбу, але самотніх, здатних до народження, але бездітних, неповні сім'ї, самотніх старих людей та дітей, покинутих батьками.
Україна зараз друга в Європі за кількістю розлучень, а народжуваність навіть не дотягує до середньоєвропейського показника. І це, не рахуючи розлучень людей, що перебували у громадянському шлюбі. За даними статистики, серед молоді 15-24 років кожна третя людина живе в громадянському шлюбі, не розписаною. І за прогнозами кількість громадянських шлюбів буде рости і надалі. Добре це чи погано? Однозначно сказати не можна. Звісно, що таке штамп в паспорті? – чиста формальність і людям, які й так не можуть жити один без одного, не потрібен. Але людина – це така істота, яка потребує певного ритуалу, ініціації, аби повістю осягнути важливість її рішення та свою відповідальність. І такою ініціацією якраз постає весілля. Громадянський шлюб, як вважають психологи, формує практику безболісної розлуки. Люди не будуть намагатись зберігати відносини, буде здаватись, що легше створити нові. Звідси небажання народжувати дітей, адже підсвідомо людина не буде відчувати стабільності відносин в такому «вільному» шлюбі. Більшість людей в нашому суспільстві настільки незрілі, що громадянський шлюб для них – можливість не свободи, а свавілля, вони не готові брати на себе відповідальність. Чому люди приймають громадянський шлюб? Бо не впевнені в тому, що хочуть прожити з цією людиною все життя, ніби залишаючи за собою можливість будь-якого моменту піти.
Чому ж так? Можливо, через те, що люди не надто ретельно підходять до вибору своєї другої половинки. Але мені здається, така ситуація склалася в нашому суспільстві, через те, що поняття сім'ї викривлене в нашій свідомості і ми часто не розуміємо справжньої суті сім'ї.
Що є для типової сучасної свідомості дійсність подружнього життя? По-перше, статеві стосунки, фізіологія. Сучасна людина намагається вивчити з книжок прийоми сексуальної техніки – хіба від такої людини не відгонить зневірою? Не хочеться називати в такому зв'язку ім'я справді славетне, але холостяк Еммануїл Кант визначив шлюб як контракт про взаємну передачу в користування відповідних частин тіла; це, звичайно, найнедотепніша і найбеззмістовніша дефініція, яка колись спадала на думку цьому великому мислителеві.
По-друге, що часто мають на увазі під поняттям сім'ї? Згідно соціології, сім'я – ланка суспільства. Згідно економіки, сім'я – спільне ведення господарства... І так далі і тому подібне.
Так само і з батьківством та материнством. Знову фізіологія (у даному випадку генетика + ембріологя), знову соціологія: сімейне виховання як суспільна інституція, знову економіка. А якщо звести батьківство до Фройдівського «едипового комплексу», то що ж тоді стане з сім'єю? Чи не здається вам що це все занадто поверхневе? Що ж таке сім'я? І не те, і не те і не те, а що тоді?
Як писав Сергій Аверінцев, це все проекції, а не сама річ. Сім'я – це щось набагато простіше і нічого схожого на її незрівнянну простоту у вищенаведених прикладах немає. Сім'я – це не казенна «ланка суспільства» і навіть не «романтичний союз сердець». Це духовне єднання, духовний союз.
В чому ж полягає найбільша складність при утворенні сім'ї? В сімейному житті ви зближуєтесь впритул з кимось іншим, дуже відмінним від вас, з зовсім іншою людиною.
Чоловік має з'єднатись з жінкою і перейнятись її жіночим поглядом на речі, її жіночою душею – до глибини своєї власної чоловічої душі; і жінка має таке ж складне завдання щодо чоловіка. Чоловік і жінка приходять з різних сімей, несуть різні традиції, різні погляди, навіть різні жести та інтонації. І це все має поєднатись і стати єдиним союзом.
Щодо стосунків між батьками та дітьми, то тут, навпаки, єдність плоті і крові – на початку шляху, але потім – знову і знову віддалення дитини, перетворення її на самостійну людину. Те, що колись існувало невіддільно від матері, має стати особистістю. Це випробування і для батьків і для дітей: наново прийняти як Іншого – того, з ким колись складав одне нерозривне ціле. А психологічний бар'єр між поколіннями настільки важкий, що посперечається і з прірвою, що розмежовує чоловічий і жіночий світи.
То хто ж той інший, з ким ви одружилися? Коли ви одружуєтесь, то цей Інший стає для вас Ближнім. Пам'ятаєте: «Полюби ближнього як себе самого» - я впевнена, що в першу чергу це стосується сім'ї. Адже насправді це доволі складно полюбити реальну людину, з її недоліками та вадами, яких не позбавлений кожен з нас, полюбити як себе самого.
Одна письменниця згадує свою розмову з Іваном Буніним, видатним російським поетом та письменником. На питання, чи кохає він свою дружину Віру Миколаївну, Бунін відповідає:
«Чи кохаю я Віру Миколаївну? Ні. Це зовсім інша справа. Навіть порівнювати дико. Чи кохаю я її? Хіба я кохаю свою руку чи ногу? Хіба я помічаю повітря, яким я дихаю? А відріж мені руку чи ногу або позбав мене повітря – я стечу кров'ю, задихнусь – помру.
Так, без неї я навряд чи зможу жити. Але сказати, що я її кохаю... Ні, або, скоріше, люблю як себе, не помічаючи цього. Адже про те, що я люблю себе, я не пам'ятаю і навіть розгніваюсь, якщо хтось назве мене себелюбцем. Можливо, що це і є той найвищий тип любові – за завітом Христа: «Люби ближнього, як самого себе». Без перебільшень, трагедій та мук. Не помічаючи своєї любові. Вона невід'ємна частина мене. З нею розлуку мені пережити не вдалося б. Завжди дякую Богу, до останнього мого подиху буду дякувати йому за те, що він послав мені Віру Миколаївну».
Спершу нам може здатись це не порівнюваним – як можна порівняти дружину з рукою, ногою, або повітрям, якого ми не помічаємо? Для нас сім'я – це двоє закоханих, це пристрасть – і можливо саме тут криється причина стількох невдалих шлюбів. Звісно, якби не пристрасть, не закоханість – сім'я, скоріш за все, не почалася б. Але що потім? Не дарма греки виділяли особливий вид сімейної любові – сторге, не ототожнюючи його з еросом. Сімейна любов – набагато більше за пристрасть. Вона не потребує підживлення від пристрастей, а живить сама себе. Якщо хочете, це знову і знову закохуватись в людину без приводу, а просто відкриваючи кожен день щось нове в ній, і радіючи, що ви поряд.
Безумовно, не можна не сказати про чи не найважливішу, так би мовити, функцію сім'ї. Сім'я – це не лише чоловік і жінка, а їхні діти, продовження їхнього життя. В шлюбі відбувається народження та виховання – започаткування нової людини. Дітонародження є акт, подібний до світотворення. І чи не є народження дитини найбільшим дивом в нашому житті? І це диво ми не помічаємо через нашу недалекоглядність, через вульгаризацію процесу зачаття і народження дитини. І давайте подумаємо, а чи не є народження дитини найкращим доказом існування Бога? Як ще пояснити те, що з духовних почуттів чоловіка і жінки, а в плані матеріальному – по суті з нічого – з'являється нова людина, нова духовна істота.
Сім'я, отже, це божествений союз, це гармонія. Не маючи гармонії в сім'ї, не має її людина і в собі самій. Насправді, сім'я – це чи не найважливіша частина нашого життя. Тому частіше говоріть своїм батькам, як їх любите, адже вони подарували вам життя, закохуйтеся знову і знову у своїх коханих і пам'ятайте, що сім'я – це щастя і велика відповідальність, але передусім це духовне єднання з коханою людиною до кінця життя.
Юлія Саліженко
