Дружба між Господом і людиною - ПРО ЖИТТЯ - Цікаві статті - Світогляд християнина
 
П`ятниця
09.12.2016
23:14
Вітаю Вас Гість
RSS
 
Християнський Світогляд
Головна Реєстрація Вхід
Цікаві статті »
Меню сайту

категорії
ПРО ЖИТТЯ
ПОЕЗІЯ
ЖИТТЯ СВЯТИХ
ПРО СІМ"Ю І ШЛЮБ
ЗАБОБОНИ, ЧАКЛУНСТВО, МАГІЮ
ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ
про піст
Пастирські звернення, послання, листи

Форма входу

Пошук

Погода в Україні

Поділись з друзями

кнопочка

Головна » Статті » ПРО ЖИТТЯ

Дружба між Господом і людиною

„Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю його Сина, то тим більше тепер, примирившись, спасемося Його життям” (Рим5:10).

Кожен християнин повинен уважно проаналізувати слова святого апостола Павла, якими він закликає всіх нас не тільки увірувати в Ісуса Христа, адже, як говорить святий Максим Ісповідник, „ ... і біси вірують та знають про те, що Ісус Христос є правдивим Богом та чоловіком”, але й стати з Ісусом Христом справжніми друзями, бо саме це стане запорукою спасіння нашої душі та прослави Господа Ісуса Христа. Отже, Бог хоче, щоб кожен із нас став Його справжнім другом. Наші стосунки з Богом мають багато різноманітних аспектів, про що необхідно зазначити. Господь Бог є нашим Сотворите лем, адже Він покликав кожного до життя. Він є для усіх нас Господарем і Захисником від різноманітних диявольських підступів. Також Господь Бог є нашим Відкупителем і Спасителем, адже, завдяки Його Божому втручанню у наше життя, ми стали дітьми Божими та отримали здатність осягнути вічне спасіння. Проте багато людей забувають про найважливішу характеристику, якою володіє Господь Бог, про важливий факт того, що Він є нашим Товаришем! Книга Буття, розповідаючи про перебування людини в Едемському саду, змальовує первісні стосунки Бога і людини: Адам і Єва насолоджувалися можливістю прямих та щирих стосунків із Богом. Під час перебування у раю Адамові та Єві не було потрібно жодних обрядів та церемоній чи релігійних дій для спілкування з Богом, тільки довірливі, сповнені любові та послуху стосунки з Богом, який покликав їх до життя та дав можливість порати його й доглядати його. Будучи позбавлені страху та гріха, перші чоловік та жінка раділи в Господі, а Господь втішався їхнім товариством. Прочитавши книгу Буття, варто зосередитись на тому, що людина від початку свого створення була і є покликаною постійно перебувати у присутності Бога, і саме ця присутність у тісному взаємозв’язку з Ним є для людини життєдайною силою. Проте після первородного гріха ідеальний контакт між Богом та людиною був втрачений. Тільки деякі люди із старозавітних часів отримали привілей та можливість побудувати тісні та щирі стосунки з Господом. Мойсей і Авраам називалися „друзями Божими”, Давид був названий у Святому Письмі „чоловіком, якого Бог собі вподобав”, так само праведний Йов, Енох, Ной мали тісні та щирі стосунки з Богом. Проте страх до Бога, а не любов та щирі зв’язки переважав у Старому Завіті. Такий стан речей існував до приходу Ісуса Христа, який змінив ставлення до Бога. Коли Він помер і воскрес заради нашого спасіння, тоді церковна завіса храму роздерлася зверху донизу, що символізувало нашу віддаленість від Бога, говорило про те, що людина знову отримала первісну благодать Божу мати прямий та безпосередній доступ до Господа Бога. Якщо старозавітні священики довгий час готувалися до зустрічі з Господом Богом, то зараз ми можемо наблизитися до Нього будь-якої миті, саме про це говорить Святе Письмо: „Хвалимося у Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, через якого ми тепер одержали примирення” (Рим 5:11). Дружба з Богом є можливою завдяки Божій благодаті і спасительній жертві Ісуса Христа: „Усе ж від Бога, який примирив нас із собою через Христа і дав нам службу примирення” (2Кор. 5:18). Цей привілей ми, християни, отримали, щоб завдяки життю з Богом, через Святі Тайни у Церкві Христовій увійти у спілкування з Пресвятою Трійцею, Отцем, Сином і Святим Духом. У євангелії від Івана Ісус говорить важливі слова, що показують нам, які стосунки з Богом маємо будувати, заохочені прикладом Христовим: „ Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо все я вам об’явив, що чув від Отця мого” (Ів. 15;18). Слово „приятель” у цьому випадку не означає "знайомий”, про якого знаємо, що він існує, але згідно грецького тексту слово „товариш” вказує на тісні та постійні дружні стосунки. Те ж слово використовується у Святому Письмі, щоб назвати дружбу для весільної церемонії і королівського радника, поради якого використовує цар для управління своїм володінням. Згідно історії Старого Завіту, радники царів мали доступ до найпотаємнішої та найважливішої інформації, якою володів тільки повелитель. Саме тому Бог словами Ісуса Христа, сказаними у євангелії від Івана, проголошує, щоб кожен, хто називає себе християнином, будував тісні, товариські, інтимні стосунки з Богом, який прагне володіти цілковито серцем людини, яку Він сотворив: „Ти не будеш поклонятися іншому богові: бо Ревнивий - ім'я Господнє, він Бог ревнивий” (Вих. 34:14). Господь Бог глибоко бажає, щоб ми пізнавали Його постійно та щиро, адже Він сотворив Всесвіт та покликав кожного з нас до життя, щоб ми стали друзями. Біблія говорить: „Він сотворив з одного весь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи і границі їхнього оселення, щоб вони шукали Бога, у Ньому бо живемо, рухаємося й існуємо” (Дій 17:26-27). Отже, людина володіє великим привілеєм пізнавати та любити Бога, а також отримувати від нього Його безмежну та животворящу благодать. Хоча важко уявити, як можна будувати тісні стосунки між всемогутнім, невидимим і досконалим Богом та обмеженою, грішною людиною. Набагато легше усвідомити зв’язки між Власником і рабом, чи Сотворителем і сотворінням, чи навіть батьком і сином. Але що це означає для людини, коли Бог хоче, щоб вона стала другом для Нього? Якщо ми поглянемо на Святе Письмо та церковне передання, то можемо віднайти шість важливих елементів для того, щоб побудувати дружні стосунки з Богом. Людина може налагодити товариські контакти з Господом, зважаючи на постійні та систематичні розмови з Богом. Ніколи неможливо пізнати іншу особу, а особливо Бога, якщо не проводити час, спілкуючись із Ним. Християнин не зможе дорости до стосунків із Богом, якщо буде тільки раз на тиждень ходити до церкви чи молитися час від часу. Дружба з Господом будується завдяки постійному та щирому діленні з Богом своїм життям, що сповнене радісних та сумних хвилин. Важливо мати у своєму щоденному розкладі час для молитви з Богом, але Він хоче значно більше, аніж час для зустрічі з Ним. Він прагне бути включеним у кожну дію, розмову, проблему і думку, щоб допомагати людині та освячувати найменшу мить її життя. Завдяки постійній пам'яті про Бога, ми маємо можливість розмовляти з Ним упродовж дня. „Моліться безперервно...” Це означає, що потрібно постійно розмовляти з Богом під час здійснення усіх життєвих обов’язків. Багато людей думають, що для того, щоб розмовляти з Богом, потрібно бути наодинці з ним. Звичайно, Ісус говорить про те, що необхідно виділити час для розмови з Ним, але це тільки незначна частина людського життя. Якщо думка про Бога буде присутньою впродовж усього дня, тоді всі вчинки та людські діла будуть освячуватися постійною пам’яттю про Господа Бога. Однією із класичних книг про те, як виробити у своєму житті постійну розмову з Богом, є книга „Практикуючи Присутність Бога”. Вона була написана у 17 столітті братом Лаврентієм, покірним кухарем французького католицького монастиря. Брат Лаврентій, виконуючи найбільш важку та клопітку роботу, - постійно розмовляв із Богом, перетворюючи це спілкування на молитву і входячи у більш тісні стосунки з Богом, виконуючи навіть щоденні обов’язки. Головна передумова для досягнення єдності з Богом полягає не у тому, що людина виконує, але полягає у зміні ставлення до того, що людина робить. Усе те, що кожен із нас робить для себе: чи то споживання їжі, купання, праця, відпочинок, - поєднуючи всі ці дії з молитвою до Бога людина має здатність постійно думати про Бога і цим самим вона безперервно молиться. Сьогодні ми часто думає про те, що нам потрібно відволіктися від наших щоденних обов’язків, щоб прославляти Бога, але це є тому, що ми не навчилися усвідомлювати його присутність у нашому житті. Брат Лаврентій навчав про те, що набагато легше прославляти Бога через виконання щоденних обов’язків, проте він не занедбував практики участі у різноманітних духовних реколекціях, що допомагають людині з новим завзяттям практикувати у житті постійну пам'ять про Бога. Це є ідеал Бога. У Едемському саду Адам і Єва повсякчасно прославляли Господа тому, що Бог був постійно з ними. Якщо людина весь час перебуває у присутності Бога, тоді немає більш ближчого місця до Бога, ніж місце, де людина перебуває на даний момент. Святе Письмо говорить: „Моліться без перерви. Сам же Бог миру нехай освятить вас цілковито” (1Сол. 5:17). Інша важлива порада брата Лаврентія - це практикувати короткі „стрілисті” молитви удень, ніж намагатися молитися довгі молитовні звернення для того, щоб постійно підтримувати увагу і відганяти пусті думки, зокрема, він говорив: „Я не рекомендую під час дня використовувати велике число слів у молитві, тому що довгі молитви спонукають до втрати уваги”. Інша можливість для безперервної молитви - є молитва дихання, так як багато християн чинять це упродовж багатьох століть. Людина вибирає для себе коротке речення чи просту фразу, яку вона може проповити під час вдоху чи видоху. Це може бути також коротенький уривок із Святого Письма. Якщо людина буде молитися цю молитву постійно, тоді вона „закорінеться” у її серці та спричинить до ще більшого духовного розвитку. Одне потрібно пам’ятати, що головний намір практикування цієї молитви є для прослави Господа, а не для намагання контролювати Бога. Навчання практики присутності Бога є навичка, яку потрібно розвивати. Так як музикант тренується кожного дня для того, щоб вправно та мелодійно виконувати чудову музику, так само кожній людині потрібно змушувати себе думати про Бога під час усього дня. Потрібно гартувати свій ум для постійної пам’яті про Бога. Беннедектинські монахи використовують стрілисті молитви для того, щоб під час дня пам’ятати про Бога, і у цьому їм допомагає годинник, адже на кінці кожної години вони мають коротку хвилинну молитву, щоб постійно пам’ятати про Бога. Головною метою таких молитовних вправ не є, щоб почувати себе добре, але щоб ставати добрими та святими особами і поділитися цією святістю із іншими.

Наступний спосіб для того, щоб стати добрим приятелем із Богом, - є постійна медитація. Людина має можливість, роздумуючи над Святим Письмом, щобільше запізнатися з Богом. Такий спосіб молитви називається розважанням, і Святе Письмо постійно заохочує кожного з нас розважати над тим, ким є Бог для нас, що Він зробив та що сказав для кожного. Це неможливо стати другом Бога, якщо ми не знаємо, що він говорить. Неможливо любити Бога, поки ми не пізнали Його завдяки Його словам. Біблія говорить чудові слова: „Господь з'являвся в Шіло й далі по тім, як був відкрився Самуїлові в Шіло в слові Господнім” (1Сам.3:21). Бог використовує такий метод у сьогоднішній час. Хоча неможливо провести увесь день, досліджуючи писання, але потрібно розважати про нього упродовж дня, пригадуючи чи запам’ятовуючи стихи зі Святого Письма. Для багатьох людей розважання над Святим Письмом здається важким, таємничим та доступним лише для посвячених осіб, монахів і містиків. Але розважання полягає у сконцентруванні розуму на обдумування над уривками зі Святого Письма або іншими священними текстами. Коли людина думає постійно над своїми життєвими проблеми, тоді вона починає хвилюватися. Коли особа систематично розважає над Божим Словом, знову і знову, тоді такий спосіб думання називається розважанням. Якщо особа знає, як хвилюватися за певні речі, тоді вона швидко навчиться, як постійно медитувати. Потрібно звернути свою увагу від житейських клопотів до біблійних стихів. І відбувається цікава річ: коли людина більше розважає над стихами зі Святого Письма, тим менше клопоти життя дестабілізують людське існування. Причина, чому Бог вважав Йова і Давида своїми близькими друзями, була у тому, що вони були уважними до слова Божого понад усе на світі та розважали над ним під час свого земного життя. Праведний Йов зауважив важливу річ: „Від заповіді уст його не відступав я, накази уст його ховав у себе в грудях” (Йов.23:12). Давид промовив: „Як я люблю закон твій! Він моє повсякденне розважання. Мудрішим за моїх ворогів робить мене твоє веління, бо воно зо мною завжди” (Пс.119:97). „Пригадую собі діла Господні, пригадую чуда твої недавні. Роздумую над усіма ділами твоїми і міркую над учинками твоїми” (Пс.77:12). Друзі завжди діляться своїми таємницями, і Бог буде ділитися своїми таємницями з нами, якщо ми будемо розвивати навички розважати над словами Господніми кожного дня. Бог розповів Авраамові свої таємниці і те саме він здійснив із Даниїлом, Павлом, учениками і іншими святими і праведниками. Коли людина читає Святе Письмо чи слухає проповідь у церкві, прослухавши, ніколи не може забути їх відразу. Нехай кожен із нас виробляє у своєму житті звичку роздумувати над богонатхненними словами, які є наповненням Божих істин. Біблія говорить: „Довірливий Господь до тих, які його бояться, і свій завіт дає їм знати” (Пс.25:14). Для успішної побудови дружніх стосунків із Богом потрібно присвятити багато часу та енергії, тому що усе у цьому житті вимагає від людини зусиль та постійної і наполегливої праці. Якщо людина прагне навчитися довіритися Богові, цілковито необхідно навчитися чесно ділитися своїми почуттями та емоціями з Богом, довіряючи йому, коли він вимагає від нас виконувати Його Святі Заповіді, здійснювати їх із наполегливістю і завзяттям і бажати зберегти дружні стосунки з ним більше всього у цьому світі. Тому наступна важлива річ, яку треба взяти близько до серця для дружніх стосунків із Богом, то це варто бути чесним із Богом, висловлюючи йому всі свої недоліки та хиби. Бог очікує, що ми будемо чесними з ним та будемо у наших молитвах, розмовах із ним на Святій тайні Сповіді ділитися своїми прогріхами та проситимемо прощення та заступництва. Недарма у євангелії Ісуса Христа називали „приятелем митарів і грішників” (Мт.11:19). У Біблії товариші Бога щиро висловлювали свої почуття, часто жаліючись та оплакуючи свою долю перед найкращим другом - Господом Богом. І, на диво, Бог ніколи не ображався на них, але навпаки заохочував бути відкритими та всеціло довіряти Господеві. Бог дозволив Авраамові запитувати про знищення міста Содому та Гомори. Небесний Отець слухав уважно, коли Давид із сумом у серці розповідав йому про свої поневіряння. Також Він не покарав Єремію, коли той говорив Богові, що він його обманув. Праведному Йовові Бог дозволив жалітися на свої злидні і навіть під час суду над ним він заступився за Йова перед його друзями, звинувачуючи їх у неправдивості та нещирості: „Запалав я гнівом проти тебе й проти обох твоїх друзів, бо ви не говорили про мене по правді, як мій слуга Іов” (Йов.42:7). Ще одним яскравим прикладом, як повинні розвиватися стосунки з Богом стане у пригоді приклад із життя Мойсея, коли він під час подорожі через пустелю та кари, які навів Господь через непослух юдейського народу, щиро розмовляє із Богом, виливаючи перед ним свій жаль та біль: „Глянь, ти кажеш мені: Веди народ цей, та ти не сповістив мене, кого пошлеш зо мною. А ще й сказав мені: Знаю тебе на ім'я, і ласку ти знайшов в очах моїх.Тож коли я справді знайшов ласку в твоїх очах, дай мені взнати твої путі, щоб я пізнав тебе, та зглянься й на те, що це твої люди.» Господь сказав: «Я сам піду з тобою і дам тобі спокій». І Мойсей відповів: «Коли не йтимеш ти сам особисто, то й не виводь нас звідси.Господь сказав Мойсеєві: «І те, що ти зараз бажаєш, зроблю; бо ти знайшов ласку в очах у мене, і я знаю тебе на ім'я” (Вих 33.14:17). Із цього біблійного уривку можна зрозуміти те, що Бог уважно слухає слова своїх друзів та прагне їм допомогти у їхніх турботах та важких моментах життя. Під час таких випробувань та досвідчень може виникнути образа та гіркота на Бога, і саме це є одним із найважчих бар”єрів у житті людини. Проте потрібно пам’ятати, що найкращий приятель ніколи не буде прагнути зла своєму найкращому другу, а особливо люблячий Бог, який діє завжди для добра людини, навіть тоді, коли людині є боляче та вона не може зрозуміти, що відбувається у її житті. Саме тому, коли людина говорить у своїй розмові про ці болі та гіркоту у молитві Господеві, це допомагає їй зцілитися та знову відчути божественну та всеохоплюючу любов Бога до людини. Так як багато людей говорили у своєму житті Богові про усі недуги ,так само Отці Церкви та святі заохочували чинити так, щоб примиритися з Богом та продовжувати духовне вдосконалення. Для того, щоб навчити щирості у стосунках із Богом, він дав нам книгу Псалмів, підручник, за допомогою, якого можна знайти та проаналізувати всі емоції, які людина досвідчує у своєму житті під час її процесу пізнання Бога. Коли ми читаємо емоційну сповідь Давида після скоєння гріха, це має бути прикладом для кожного із нас, як треба у своєму житті каятися за свої гріхи та шукати ласки у очах Господніх . Бог прагне від кожного з нас, щоб ми спілкувалися з ним, не приховували своїх емоцій та почутів від Нього. Тому ми можемо з Давидом промовити наступні слова: „Я голосом моїм до Господа взиваю, я голосом моїм до Господа молюся. Скаргу мою перед ним виливаю, скруту мою йому я виявляю” (Пс. 142.2).

Ще одна важлива річ, про яку потрібно пам’ятати, щоб виробити дружні стосунки з Богом, - це бути покірним Богові у вірі. Кожного разу, коли людина довіряє та в покорі сприймає Боже провидіння і виконує Його волю, є слухняною до Його заповідей, коли навіть не розуміє доцільності заховування їх, вона поглиблює свої стосунки з Богом. У сьогоднішньому світі люди не звикли вважати покору за характеристику дружби. Проте Ісус дуже чітко зазначає: покора волі Небесного Отця є виявом любові та поваги до Бога. Він говорить: „Коли ви робите все, що я вам заповідаю, то ви - друзі мої. Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо все я вам об'явив, що чув від Отця мого” (Ів. 15:14). Ми слухняні волі Божій не тому, що так потрібно робити, чи боїмося Його кари у нашому житті, але тому, що любимо його і довіряємо, що Він знає найкраще, що для нас є корисним. Ми хочемо наслідувати накази Христові, адже ми є вдячними Йому за дар спасіння та вічного життя. Чим досконаліше ми наслідуємо Його, тим більше ми поглиблюємо наші стосунки з ним – нашим Божественним Спасителем Ісусом Христом: „Як мене Отець полюбив, так я вас полюбив. Перебувайте у моїй любові!А в любові моїй перебуватимете, коли заповіді мої будете зберігати, як і я зберіг заповіді мого Отця і в його любові перебуваю.Я казав вам так для того, щоб була у вас моя радість і щоб ваша радість була повна” (Ів.15.9-11). Зауважмо, що Ісус очікує від нас робити те, що Він у своєму житті чинив щодо Свого Небесного Отця. Його стосунки до Отця є моделлю для наших стосунків із ним. Ісус робив усе те, що від нього просив чинити Його Небесний Отець. Справжня дружба не є пасивною, вона є дієвою. Саме тому, коли Ісус просить нас любити ближніх, потребуючих, прощати та чинити діла милосердя, отож ця любов до Нього має спонукати нас Його слухати та виконувати Його накази.



Джерело: http://livingrosary.org.ua/today/items/druzhba-mizh-gospodom-i-ljudinoju.html
Категорія: ПРО ЖИТТЯ | Додав: галчонок (18.10.2010)
Переглядів: 336 | Теги: Час, ЖИТТЯ, бог, духовність, ВІРА, дружба, святість, Людина | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
ДивенСвіт

Лічильник

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Copyright hrystyjany © 2016